Пошук академічних текстів

Реєстраційний номер

0421U102239, Кандидатська дисертація

Назва роботи

Правове регулювання як засіб задоволення людських потреб та інтересів (загальнотеоретичне дослідження)

Здобувач

Наконечна Анна Михайлівна,

Керівник Рабінович Петро Мойсейович
Опонент Панкевич Олег Зіновійович
Опонент Стеценко Семен Григорович
Рецензент Настасяк Ірина Юріївна
Рецензент Добрянський Святослав Павлович

На здобуття

Кандидат юридичних наук, 12.00.01, Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень

Дата захисту

07-05-2021

Опис

У дисертації вирішено важливе наукове завдання, яке полягало у комплексній загальнотеоретичній характеристиці впливу позитивного правового регулювання на стан задоволення людських потреб та інтересів. Методологічною основою дослідження слугував потребовий підхід. З огляду на цей підхід зауважено, що будь-яке позитивне право покликане, так чи інакше, бути дієвим інструментом означеного задоволення або, щонайменше, ефективно йому сприяти. Встановлено, що саме у німецькій класичній філософії з’явився термін «правова потреба» (І. Кант). Запропоновано дефініцію правових потреб як потреб людей у якісному й ефективному правовому регулюванні, а також у юридичній допомозі. Предметно-змістовна специфіка таких потреб полягає у необхідності існування та використання суб’єктом певних позитивно-правових (державно-юридичних) явищ як засобів, що впливають на задоволення його біологічних і соціальних потреб та інтересів. Здійснено класифікацію правових потреб: 1) за кількісним складом їхніх носіїв (індивідуальні, колективні, індивідуально-колективні); 2) за сферами життєдіяльності людини (особистісні, економічні, політичні, у сфері соціального захисту, культурно-духовні); 3) за тривалістю (постійні, тимчасові); 4) за рівнем (ступенем) задоволення (повністю чи частково задоволені або взагалі незадоволені; якісно чи неякісно задоволені; своєчасно або невчасно задоволені); 5) за юридично-галузевою ознакою (конституційні, цивільні, сімейні, адміністративні, кримінальні, фінансові, кримінально-процесуальні, цивільно-процесуальні тощо); 6) за юридичним статусом їх носія (правові потреби громадян, іноземців, осіб без громадянства, людей з інвалідністю, дітей, військовослужбовців, представників інших соціальних груп); 7) за суб’єктом задоволення правових потреб (правові потреби, які задовольняються органами державної влади, місцевого самоврядування, іншими компетентними суб’єктами, фізичними особами); 8) залежно від безпосередньої участі суб’єкта-носія цих потреб у їхньому задоволенні (активні, пасивні). Виявлено кількісні показники вживання терміно-понять «потреба», «інтерес» і спільнокореневих у Конституції України та деяких кодексах України. З огляду на означені показники встановлено: 1) цілі, для яких законодавець використовує ці терміно-поняття, а саме: а) для формулювання прав і обов’язків учасників правовідносин; б) для формулювання підстав правообмежень; в) для ідентифікації суб’єктів права; г) для ідентифікації об’єктів права; ґ) для визначення функцій і повноважень органів та посадових осіб; д) для спрямування (обмеження) повноважень, функцій; 2) видову належність потреб та інтересів, зафіксованих у Конституції України та деяких кодексах, за сферою життєдіяльності та за їх носієм. В аналогічний до дослідження законодавчих актів спосіб з’ясовано кількісні показники вживання терміно-понять «потреба» й «інтерес» у рішеннях Конституційного Суду України та у деяких постановах Верховного Суду України за 2015-2017 рр. Обґрунтовано положення про те, що за обставин інтерпретаційної (смислової) колізії, коли юридична норма може мати декілька значень, суд ухвалюватиме рішення, зокрема, на підставі аналізу потреб та інтересів, які задовольнятимуться і одним, й іншим тлумаченням, тобто застосовуючи так званий потребовий критерій оцінки соціального ефекту можливих варіантів інтерпретації цієї норми. Враховуючи те, що у первинних міжнародних актах ООН з прав людини терміни «потреба» та «інтерес» використані лише у кількох положеннях, зроблено спробу виявити мінімальні кількісні показники конкретних гарантованих у цих актах людських потреб (інтересів) за сферою життєдіяльності та за суб’єктом-носієм. Досліджено форми «зворотного» впливу правового регулювання на стан задоволення людських потреб та інтересів: а) пряма – стосується власне правових потреб (інтересів); б) опосередкована – стосується неправових потреб (інтересів). Основними напрямами опосередкованого впливу правового регулювання на стан задоволення людських потреб (інтересів) є: 1) позначальний (опредметнюючий); 2) орієнтаційний; 3)інструментально-співвимірний – вплив на формування ієрархії потреб (інтересів) відповідно до їхньої значущості для життєдіяльності суб’єкта; 4) розподільчий; 5) охоронний. Зауважено, що задоволення правових потреб ускладнюється наявністю проблем, зумовлених законодавчими прогалинами, різними видами юридичних колізій, а також порушеннями правил законотворчої техніки. Значний внесок у подолання цих проблем на сьогодні в Україні робить зокрема ВП ВС. Дослідження її судової практики за період 2018-2019 рр. дозволило встановити випадки, коли ВП ВС заповнювала прогалини у законодавстві за допомогою аналогії закону й аналогії права, долала ієрархічні, змістовні, темпорально-змістовні, ієрархічно-змістовні та темпорально-ієрархічні юридичні колізії, а також частково виражені недоліки нормативно-правових актів, спричинені неналежним використанням конкретних засобів законотворчої техніки.