Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0421U102781, Кандидатська дисертація На здобуття Кандидат філософських наук Дата захисту 14-05-2021 Статус Запланована Назва роботи Самотність як феномен в екзистенціальному і психоаналітичному дискурсі ХХ ст. Здобувач Громова Ольга Володимирывна, Керівник Окороков Віктор Брониславович Опонент Гнатенко Петро Іванович Опонент Дойчик Максим Вікторович Рецензент Кулик Олександр Вікторович Рецензент Шевцов Сергій Вікторович Рецензент Павлова Тетяна Сергіївна Опис Метою дисертації є історико-філософське переосмислення і розкриття онтологічних аспектів феномену самотності в екзистенціальній і психоаналітичній парадигмі в західноєвропейській філософській думці ХХ століття. Об’єкт дослідження – феномен самотності проявлений в сучасних філософських системах в контексті історико-філософських вчень. Предмет дослідження – сутність і особливості феномена самотності в екзистенціальному і психоаналітичному дискурсах ХХ ст., реконструйовані в єдності онтологічного, феноменологічного і психоаналітичного аспектів. Методи дослідження. Теоретико-методологічне обґрунтування дослідження феномену самотності було проведено в двох напрямках: історико-філософському і проблемно-предметному. У роботі використана методологія, яка ґрунтується на феноменологічної парадигмі. Застосовані феноменологічний метод, метод редукції, герменевтичний метод, структурно-функціональний метод, що традиційно застосовуються при дослідженні загальносистемних проявів. Діалектичний метод допоміг виявити різноманітні аспекти феномену самотності в концепціях ХХ ст., показати, як відбувається процес смислової реконструкції феномену. Принцип історизму застосований у підборі прикладів і обґрунтувань для створення адекватних висновків.. Компаративний інструментарій був використаний у якості аналітичної процедури, яка дозволила порівняти різні дискурси – екзистенціальний і психоаналітичний. Наукова новизна дисертаційного дослідження. Наукова новизна отриманих результатів полягає в концептуалізації та обґрунтуванні дослідницьких меж змістовного поля феномену самотності в історико-філософському дискурсі, що дозволяє запропонувати нову модель дослідження цього феномену. Це знайшло відображення у науково встановлених положеннях, які розкривають теоретико-практичне значення і наукову новизну дисертаційного дослідження. Вперше: – встановлено, що узагальнений категоріальний і понятійний апарат класичної філософії не дає можливості повністю розкрити сутність концепту «самотність» і що тільки в екзистенціальних формах фундаментальної онтології цей концепт здобуває свій справжній смисл, який узагальнено може бути сформульований за допомогою поняття «екзистенціальна самотність»; у зв'язку із цим проаналізований глибинний смисл поняття «екзистенціальна самотність» у контексті екзистенціального й психоаналітичного дискурсів, які найбільш точно розкривають антропологічний смисл цього поняття в некласичній філософії; – завдяки порівняльному дослідженню екзистенціального й психоаналітичного дискурсів вдалося з'ясувати глибинний (за М. Гайдеґґером) смисл феномена «екзистенціальна самотність» та ввести термін «деструктуризація самотністю», який показує внутрішній процес саморуйнування людини, що представляє собою самовідчуження екзистенції й відрив людини від автентичного її дійсній природі буття; у такому підході введений термін «деструктуризуюча самотність» і проаналізовано його зміст і рецепції у філософії і культурі ХХ ст.; показано деструктивний вплив екзистенціальної самотності на світовідчування й усвідомлення особистістю себе, руйнування духовного ландшафту особистості; – доведено, що концепт «самотність» в ХХ ст. може бути описаний як один із ключових екзистенциалів; прояснення сутності феномену деструктуризуючої самотності у різних типах психоаналітичного дискурсу показало, що деструктуризація самотністю створює небезпеку втрати ідентичності, провокуючи стани, у яких «Я» витісняється (тобто спочатку формується гостре переживання самітності, ізоляція й відчуження, а потім – неадекватне відновлення здатності до адаптації у зовнішньому світі в якості «помилкового Я»); виявлено, що важка форма деструктуризуючої самотності фактично, означає безлад, порожнечу, смерть; – проведені компаративний аналіз міфів про самотність у контексті психоаналітичних теорій та реконструкція міфологічних засад концепції самотності в К. Г. Юнга та А. Камю в контексті екзистенціальних філософських течій ХХ ст., що дозволило сформулювати сутність сприйняття античного Ноmo solus як суб'єкта, пов'язаного з проблемами екзистенціального аналізу самотності (на прикладі таких класичних героїв, як Едіп, Прометей, Сізіф та ін.); – показано, що більшість робіт представника психоаналітичної філософії Е. Фромма відрізняється особливою екзистенціальною увагою до феномену самотності; у такому підході виявлена подібність його уявлень про сутність поняття «екзистенціальна самотність» з поглядами неофрейдистів; встановлено, що самотність визначається в них як складний комплекс явищ, які деструктуризують особистість; у такому контексті проаналізована оригінальна позиція Ф. Фромм-Райхман і виявлено, що поняття «самотність» у філософсько-психоаналітичній парадигмі має особливе значення для розуміння феномена деструктуризуючої самотності. Сфера – навчальний процес. Дата реєстрації 2021-06-01 Додано в НРАТ 2021-06-01 Закрити