Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0425U000182, Кандидатська дисертація На здобуття Кандидат історичних наук Дата захисту 05-06-2025 Статус Запланована Назва роботи "Інституалізація УПЦ КП в Україні (1990-ті – 2018 рр.)" Здобувач Хоміцький Василь Романович, Керівник Бистрицька Елла Володимирівна Опонент Луцан Ігор Васильович Опонент Смирнов Андрій Іванович Опис У дисертаційній роботі, присвяченій інституалізації Української Православної Церкви Київського Патріархату, проаналізовано історіографію проблеми, джерельну базу та теоретико-методологічні засади дослідження. Застосування тематичного принципу аналізу історіографії засвідчило вагомі напрацювання науковців в окремих сегментах обраної теми. Джерельна база дослідження представлена корпусом архівних документів іматеріалів ЦДАВО України, ЦДАГО України та державних обласних архівів у Львові, Івано-Франківську, Чернівцях, Луцьку. Виокремлено поняття «конституювання» щодо помісної Української Православної Церкви, оскільки змістовий компонент цього терміну бере до уваги тисячолітню історію Української Православної Церкви, яка не створюється, а отримавши автокефальний статус, переходить на новий етап свого розвитку. У дослідженні визначено концептуальні засади розвитку інституалізаційних процесів УПЦ КП у контексті утвердження україноцентричності та перспектив набуття автокефального статусу у Вселенському православ’ї. Виокремлено проблему юрисдикційного домінування Московського патріархату в Україні, який не зміг адаптуватися до нових викликів, породжених деструкцією СРСР, пропонуючи ілюзію автокефалії у вигляді широкої автономії УПЦ у структурі Московського патріархату.Проведення антиканонічного Харківського собору (1992 р.) лише поглибило внутрішнє протистояння в УПЦ (МП). Попри обрання нового предстоятеля – митрополита Володимира (Сабодана), не вдалося локалізувати автокефальні настрої духовенства і віруючих, а навпаки підштовхнуло їх до підтримки автокефального руху. Відродження УАПЦ відповідало національним прагненням українців побудувати незалежну державу й відбувалося на основі взаємодії національно орієнтованих громадсько-політичних сил і духовенства. Її фундаментальною основою вважали автокефальну Православну Церкву. Встановлено причинно-наслідковий зв’язок об’єднання частини УПЦ (МП) з УАПЦ й заснування УПЦ КП у 1992 р. Виявлено глибокі протиріччя між її ієрархами та шляхи подолання розколу у православ’ї і побудови національної помісної Церкви, що обумовлювалося втручанням адміністративного ресурсу та характером стосунків між ними. Консолідації єпископату УПЦ КП сприяло предстоятельство патріарха Філарета (Денисенка). Проте принципи соборноправності в управління Церквою не набули належного розвитку, що гальмувало формування її «київської ідентичності». Інституалізація УПЦ КП як процес переходу від самоврядних автокефальних парафій до створення організованих структур з чіткою ієрархією влади, регламентацією діяльності у правовому полі держави відбувалася в кілька етапів. Запропоновано авторську періодизацію інституалізації УПЦ КП, що включає формування парафіяльної мережі, діяльність монастирів і чернецтва, становлення системи духовної освіти та канонічно-юрисдикційну незалежність Української Православної Церкви. Проаналізовано динаміку формування конфесійної мережі, заснування єпархій в межах адміністративних кордонів областей та їх структурування, формування єпархіальних управлінських органів, благочинь, кадрові ротації.З’ясовано, що конфесійна мережа у 1990-х рр. формувалася в умовах конфлікту УПЦ КП з РПЦ / УПЦ (МП) і конфесійного суперництва з УГКЦ, яке посилювалося втручанням органів влади й набирало форм конфронтації або протистояння. Відродження чернечо-монастирського життя з його традиційно могутнім духовним потенціалом мало на меті створення сучасних центрів паломництва з притаманними їм господарськими і культурно-просвітницькими функціями. Найбільше монастирів зосереджено у західних областях України, що корелюється з рівнем релігійності населення та активністю єпархіальної діяльності. Доведено, що питання канонічного статусу УПЦ КП стало одним із основних у процесі її інституалізації. Встановлення діалогу з Константинопольським патріархатом спонукали релігійних лідерів до пошуку канонічного обґрунтування процедури надання томосу й обумовило формування прийнятної моделі для суб’єктів цього процесу. Засадничою умовою було подолання міжправославного розколу в Україні та обʼєднання православних конфесій, що з огляду на деструктивну позицію УПЦ (МП) було малоймовірним. Сприяння міжправославному діалогу з боку керівників держави, залучення до цього процесу державних інституцій, окремих політиків і культурних діячів у 2008 р. не мало очікуваних результатів. Проте Вселенським патріархатом було деталізовано процедурні питання конституювання помісної Церкви, які лягли в основу процедури надання томосу ПЦУ в 2018 р. Гальмівним чинником вирішення «українського питання» був Московський патріархат, який впливав на стан церковних взаємин не лише в Україні, але й у світовому православ’ї. Ключові слова: інституалізація, УПЦ КП, УАПЦ, УПЦ, УПЦ (МП), УГКЦ, Вселенський патріархат, парафіяльна мережа, монастир, духовна освіта. Дата реєстрації 2025-05-26 Додано в НРАТ 2025-05-26 Закрити