Пошук академічних текстів

Реєстраційний номер

0425U000221, Кандидатська дисертація

На здобуття

Кандидат юридичних наук, 12.00.07, Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

Дата захисту

07-07-2025

Статус

Запланована

Назва роботи

Ґенеза адміністративного права і адміністративного процесу та вплив глобалізації на їх розвиток

Здобувач

Рибченко Сергій Олександрович,

Керівник Заросило Володимир Олексійович
Опонент Галунько Валентин Васильович
Опонент Кожухар Оксана Володимирівна

Опис

Дисертаційне дослідження присвячено комплексному історико-догматичному й порівняльно-правовому аналізу генези адміністративного права від його римських витоків до сучасної людиноцентричної парадигми українського публічного врядування в умовах європейської інтеграції та збройної агресії російської федерації. Автор доводить, що фундаментальні принципи демократичного адміністрування – виборність, строковість, колегіальність, підзвітність та верховенство закону – були сформульовані ще в римській системі magistratus, яка вперше поєднала легітимну владу з гарантованим правовим захистом особи й заклала концептуальні підвалини розрізнення публічної та приватної сфер. Розглядаючи середньовічні правові традиції, автор виявив, що звичаєве, канонічне та міське право, а також феодальні моделі ієрархічного делегування влади сприяли кристалізації норм, процедур і юрисдикцій, які поступово трансформувалися в сучасні європейські інститути децентралізації, субсидіарності та судового контролю над адміністрацією. Стверджується, що зародження адміністративного права як самостійної галузі відбулося на зламі XVIII–XIX ст. у Франції та Німеччині: наполеонівське законодавство й доктрина Шарля-Жана Боннена започаткували централізовану модель публічної служби та адміністративного судочинства, тоді як прусська правова думка систематизувала поліцейське право в єдиний кодифікований масив, що визначило європейський концепт «соціальної правової держави». Паралельно англосаксонська традиція розвивала інститут судового перегляду, залишаючи адміністративне право в межах конституційного, що сформувало альтернативну, прецедентну логіку контролю дискреції виконавчої влади. У другій половині ХХ ст. адміністративне право країн Західної Європи зазнало кардинальної переорієнтації від поліцейської функції до забезпечення соціальної політики держави добробуту, що спричинило бурхливу диференціацію підгалузей (муніципальної, соціальної, екологічної, господарської) та розширення режимів правового регулювання. Компаративний аналіз доводить, що кодифікація адміністративно-процедурного законодавства, розвиток ефективних процесуальних гарантій та закріплення принципів належного врядування стали універсальними реакціями на зростання дискреційних повноважень органів влади. У цьому ж періоді європейська інтеграція запустила уніфікаційні процеси, в межах яких Європейський Союз та Рада Європи формують наднаціональні стандарти прозорості, підзвітності й професіоналізму публічної служби; рішення Суду ЄС фактично відіграють роль квазіпрецедентів, гармонізуючи національні адміністративно-правові режими в сфері цифрових прав, охорони довкілля та трудових відносин. Автор обґрунтовує, що концепція Європейського адміністративного простору, розвинута в межах програми SIGMA, базується не на жорсткій уніфікації, а на принципі правової сумісності, який дозволяє поєднувати універсальні стандарти з локальними правовими традиціями, забезпечуючи баланс ефективності та культурної ідентичності. Розкрито природу адміністративного права радянської імперії як інструмента репресій: відсутність автономії особи, нечітке розмежування публічної та приватної сфер, ліквідація місцевого самоврядування й підпорядкування судової системи партійно-державній вертикалі унеможливили формування справжнього адміністративного права як гарантованого механізму врядування. Цей контраст становить теоретичний фон для аналізу сучасної трансформації адміністративного права України, що починається з відновлення державності й особливо загострюється під час російсько-української війни. Автор показує, що нинішня українська модель публічного адміністрування ґрунтується на людиноцентричності та партнерстві з громадянським суспільством: особа стає активним суб’єктом правовідносин, а держава виконує сервісну функцію, надаючи послуги через прозорі та передбачувані процедури. Кодифікація адміністративного законодавства, впровадження функціонального триєдинства «послуги – акти – дії» та посилення превентивного та судового контролю слугують матеріалізацією принципів належного врядування. Водночас війна детермінує формування поліцентричної оборонної моделі, у межах якої адміністративна влада й громадянське суспільство вибудовують нові механізми координації та відповідальності, що репрезентують адаптивність українського адміністративного права до екстремальних викликів. Ключові слова: адміністративне право, адміністративний процес, глобалізація, публічне адміністрування, правова держава, верховенство права, належне врядування, універсалізація адміністративного права.

Додано в НРАТ

2025-07-02