Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0426U000021, Кандидатська дисертація На здобуття Кандидат юридичних наук Дата захисту 17-02-2026 Статус Захищена Назва роботи Порушення правил етичної поведінки як підстава притягнення до дисциплінарної відповідальності. Здобувач Перцова Тетяна Сергіївна, Керівник Івчук Юлія Юріївна Опонент Вапнярчук Наталія Миколаївна Опонент Середа Олена Григорівна Опис У дисертації відстоюється позиція, що сенс приписів професійної етики може бути визначений, по-перше, дистинктивно (через установлення меж її співвідношення та взаємодії з іншими близькими за змістом поняттями), тобто як відмінний від сенсу норми професійної моралі та загальної моральності; по-друге, функціонально, виходячи з призначення (місії) норми професійної етики певного фахівця для реалізації сфер діяльності певної інституції та для життя суспільства в цілому; і по-третє, структурно, тобто через внутрішній зміст професійної етики як феномена. У дисертації наголошується, що саме конкретна норма права, а не певний кодекс є ключовою структурно-функціональною одиницею професійної етики. Єдність змісту етичних і правових норм зумовлена тим, що професійна етика регламентує професійну мораль схожими засобами, за допомогою яких виникають норми права, зокрема закріпленням у нормативних приписах із чіткими (які повинні тяжіти до однозначного тлумачення) формулюваннями. Втім у ситуації з правом – відповідальність пов'язується із законослухняністю особи як громадянина, тоді як з точки зору етики – відповідальність пов'язується із професіоналізмом тієї ж таки особи. Саме тому суть професійно-етичних стандартів не стільки у формі їх закріплення (кодекс, правила, тощо), скільки у змісті та наповненості певної етико-правової норми. Аргументується, що існуюча дискусія у наукових колах та серед практиків щодо обов’язковості приписів кодексів професійної етики має важливе науково-прикладне значення, оскільки від її вирішення буде залежати подальша можливість/неможливість притягнення до відповідальності за порушення таких приписів. Кодекси професійної етики як зводи професійних етичних стандартів певної діяльності повинні мати обов’язковий характер та забезпечуватися можливістю застосування примусових заходів, зокрема заходів дисциплінарного характеру. Втім у цьому контексті є величезне «але», оскільки нині на практиці існує суттєва проблема, коли під розуміння такого проступку як «порушення правил професійної етики» так би мовити штучно «підводять» будь-яке діяння працівника, адже часто в судових спорах можна зустріти, коли таким порушенням називають і порушення присяги, і просто не виконання посадової інструкції, й певні проступки в побуті, що говорить лише про одне – оціночний характер тих самих професійних стандартів, занадто описове формулювання їх приписів, що дає широке поле можливостей назвати будь-яке діяння особи як порушення професійних стандартів. Авторка наголошує, що ще однією проблемою всіх кодексів чи правил професійної етики є ті суб’єкти, які їх розроблюють та затверджують, що знову ж таки виходить на проблему імперативності приписів таких кодексів чи правил. У більшості випадків зводи правил професійної етики розроблюються та затверджуються асоціаціями певної професійної спільноти або навіть певними громадськими радами. І тут виникає справедливе запитання – чи можуть такі організації фактично брати на себе функції нормотворця? З одного боку, нібито видається, що саме спеціалізований орган знає особливості й проблеми певної професійної діяльності й тим самим має право окреслити так би мовити «рамки» професійної етики, а з іншого боку – навіть будучи в центрі певної діяльності, розробивши певні правила, чи дає це автоматично можливість зробити їх обов’язковими на загальнонаціональному рівні? Як раз тут, нам видається, що це можливим є лише на локальному рівні в межах певного конкретного органу, але не для всієї інституції на загальнодержавному рівні. Кодекси (правила, тощо) професійної етики можуть мати обов’язковий характер лише на локальному рівні й розроблятися вони повинні внутрішньо в кожній організації чи інституції. А ті кодекси, які існують нині, носять дуже суб’єктивний характер, не містять чіткості й однозначності їх приписів, що робить їх неоднаково зрозумілими для всіх, що провокує те, що з’являється ще купа різних тлумачень і роз’яснень тих самих правил (як приміром, у випадку із прокурорами) – коли є кодекс на 11 сторінок тексту, а його роз’яснення на 191 сторінку тексту, – то що з тим робити? Що застосувати – кодекс чи вже роз’яснення? Адже такі роз’яснення суттєво розширюють зміст приписів кодексу, виходячи за межі змісту кодексу, що є неприпустимим. Не можна приймати певний кодекс, надавати йому імперативності, а потім ще сотню роз’яснень його приписів і надавати їм імперативності – це шлях в нікуди, більше того, це створює «пресинг» на працівників. Ідея будь-якого кодексу профетики має бути не в тиску, не в прийнятті такого акту з метою того, щоб створити ширше поле для притягнення до відповідальності, а в утвердженні цінностей у суспільстві, а значить слід йти шляхом стимулів, а не примусу. Дата реєстрації 2026-01-28 Додано в НРАТ 2026-01-28 Закрити