Реєстраційний номер
0426U000108, Кандидатська дисертація
На здобуття
Кандидат юридичних наук
Дата захисту
14-05-2026
Статус
Захищена
Назва роботи
Запобігання кримінальним правопорушенням в органах і установах виконання покарань та слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби України
Здобувач
Гелемей Сергій Олегович,
Керівник Боровик Андрій Володимирович
Опонент Вознюк Андрій Андрійович
Опонент Федитник Василь Миколайович
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Національна академія внутрішніх справ
Опис
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право». – Науково-дослідний інститут публічного права, Національна академія внутрішніх справ, Київ, 2026.
Дисертація є комплексним кримінально-правовим і кримінологічним дослідженням, у якому сформульовано теоретичні та прикладні засади запобігання кримінальним правопорушенням в органах й установах виконання покарань і слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби України.
Встановлено, що сучасний стан наукової розробленості проблеми вирізняється наявністю значного масиву кримінологічних, кримінально-виконавчих, адміністративно-правових й організаційно-управлінських досліджень, у яких висвітлено аспекти запобігання кримінальним правопорушенням у місцях несвободи. Водночас результати аналізу засвідчують брак комплексної інтегрованої доктринальної моделі превентивної діяльності, що поєднувала б кримінологічні, правові, віктимологічні, оперативно-розшукові й управлінські елементи, що зумовлює необхідність подальшого системного осмислення окресленої проблематики.
Обґрунтовано, що еволюція наукових підходів до дослідження запобігання кримінальним правопорушенням у місцях несвободи відображає поступову трансформацію від домінування репресивно-контрольної парадигми до комплексної превентивно-ресоціалізаційної моделі, у межах якої ключового значення набувають забезпечення прав людини, індивідуалізація виконання покарань, освітньо-виховні та соціально-психологічні інтервенції, а також розвиток міжвідомчої взаємодії та інституційної спроможності пенітенціарної системи.
З’ясовано, що система суб’єктів запобігання кримінальним правопорушенням у Державній кримінально-виконавчій службі України має багаторівневу, функціонально диференційовану та відкриту до взаємодії структуру, яка охоплює як внутрішньоінституційні елементи (адміністрацію установ, оперативні, режимні, психологічні та соціальні підрозділи), так і зовнішні суб’єкти (судові органи, прокуратуру, правоохоронні органи, органи державної влади, омбудсмана, громадські інститути й медіа). Така багатосуб’єктність зумовлює необхідність належної координації, нормативної визначеності компетенції та формування стійких механізмів взаємодії.
Визначено, що важливим напрямом удосконалення діяльності суб’єктів запобігання кримінальним правопорушенням є оптимізування процесу виконання покарань, яке мають здійснювати як безперервну, науково обґрунтовану діяльність, спрямовану на підвищення ефективності функціонування системи шляхом визначення завдань, формування критеріїв оцінювання, підбору адекватних засобів впливу, реалізації заходів і подальшого коригування управлінських рішень.
Аргументовано, що створення сучасної системи оцінювання ефективності превентивної діяльності в Державній кримінально-виконавчій службі України потребує поєднання кількісних показників (динаміка злочинності, дисциплінарних порушень, рецидиву, випадків застосування примусових заходів) з якісними характеристиками (стан забезпечення прав людини, рівень довіри до адміністрації, доброчесність персоналу, ефективність взаємодії із зовнішніми суб’єктами), що забезпечує об’єктивність і повноту оцінювання результатів діяльності.
Встановлено, що сучасний стан кримінальних правопорушень у пенітенціарній системі України вирізняється багатофакторністю, латентністю та структурною неоднорідністю, що зумовлено специфікою ізоляційного середовища, впливом кримінальної субкультури, обмеженістю зовнішнього соціального контролю та залежністю криміногенної ситуації від якості управління безпекою установ. Водночас функціонування пенітенціарної системи в умовах воєнного стану посилює наявні організаційні, кадрові та ресурсні виклики, що позначається на характері й динаміці кримінальних правопорушень.
Обґрунтовано, що кримінальні правопорушення в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах вчиняють у межах взаємодії внутрішніх і зовнішніх криміногенних детермінант, серед яких ключове значення мають контрабанда заборонених предметів, неформальні ієрархії та субкультурні практики, корупціогенність середовища, кадровий дефіцит, переповненість установ, а також цифровізація кримінальної діяльності, що трансформує способи організації та координації правопорушень.
Доведено, що найбільш криміногенно активною категорією засуджених є особи чоловічої статі віком 30–45 років із середнім або професійно-технічним рівнем освіти, яким притаманні деформовані ціннісні орієнтири, наявність кримінального досвіду та соціальна дезадаптація. Водночас для персоналу установ криміногенний ризик пов’язаний переважно зі службовими девіаціями, корупційними практиками, професійним вигоранням і впливом кримінального середовища.
Дата реєстрації
2026-05-15
Додано/оновлено в НРАТ
2026-05-15 / 2026-07-02
