Реєстраційний номер
0426U000202, Кандидатська дисертація
На здобуття
Кандидат мистецтвознавства
Дата захисту
23-09-2026
Статус
Запланована
Чому дисертація має статус "Запланована"?
Назва роботи
Соната для скрипки соло у творчості українських та чеських композиторів ХХ століття: жанрово-стильовий та виконавський аспекти
Здобувач
Гретчин Оксана Володимирівна,
Керівник Черевко Катерина Петрівна
Опонент Копиця Маріанна Давидівна
Опонент Борисенко Марія Юріївна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Національна музична академія України імені П. І. Чайковського
Опис
Дисертація присвячена аналізу сонати для скрипки соло у творчості українських і чеських композиторів у контексті загальноєвропейських тенденцій розвитку жанру. Формування жанрових ознак скрипкової сонати соло відбулося у взаємозв’язку із вдосконаленням виконавсько-технічних прийомів гри на інструменті. Поширення жанру в бароковій композиторській практиці сприяло його виокремленню як самостійної жанрової одиниці музично-семіотичного процесу. Огляд барокових творів показав, що сольна соната зазнала значних трансформацій у процесі свого становлення, набувши характерних виконавських, стильових і композиційних рис, які визначили її подальший розвиток в європейській музичній традиції. Виявлено дискретний характер розвитку жанру та простежено його «відродження» в епоху Романтизму, що позначена розквітом скрипкового віртуозного мистецтва. Розвиток жанру сольної скрипкової сонати у ХХ столітті знайшов
відображення в композиторських школах різних національних культур. Зазначено, що національні моделі цього жанру залишаються релевантними до барокової традиції, водночас переосмислюючи його жанрові ознаки в контексті стильових напрямів та еволюції виконавської техніки скрипки.
Особливу увагу зосереджено на розвитку жанру в українській та чеській культурах, де він набув унікальних рис завдяки взаємодії з національними музичними традиціями та індивідуальними композиторськими стилями. Простежено чесько-українські культурні взаємовпливи, що сприяли становленню національної скрипкової школи, розвитку ансамблевого виконавства та композиторської творчості. Виявлено, що перші зразки жанру сонати для скрипки соло належать
українському композитору Івану Хандошку, який, поєднавши частини різних циклів, створив синтетичну модель жанру з виразними рисами концертності. Його сольні сонати хронологічно підсумовують бароковий період розвитку жанру та водночас відкривають шлях для подальших композиторських інтерпретацій у стильовому просторі ХХ століття.
У рамках відносно короткого історичного періоду (другої половини ХХ століття) жанр української скрипкової соло-сонати акумулює та синтезує елементи попередніх стильових напрямів, намагаючись компенсувати певні «прогалини» в розвитку жанру. Неокласична версія представлена в сонаті для скрипки-соло № 1 О. Зноско-Боровського, в якій композитор
пропонує власне розуміння ідеї національного крізь призму мистецького академізму.
У межах неоромантичного стильового спрямування виділено три жанрові різновиди скрипкових соло-сонат – лірико-епічна соло-соната (Соната М. Дремлюги, Соната № 1 В. Кирейка), лірико-драматична соло-соната концертного типу (Соната № 2 В. Кирейка) та одночастинна соната-поема (Сонати № 2 і 3 О. Зноско-Боровського). Стильове розмаїття в трактуванні жанру простежено в сонатах Л. Грабовського, М. Волинського та І. Мацієвського, у них поєднані новаторські риси музичної мови та сучасні принципи композиції. Соната для скрипки соло Леоніда Грабовського вирізняється розмаїттям мовно-стильових елементів та стильовою строкатістю музичної мови. Композиторську інтерпретацію ідеї стильової «гри» втілено в Сонаті
для скрипки соло Мирослава Волинського, де взаємодія жанрово-стильових рис сонат попередніх епох переосмислюється композитором з метою монументалізації циклу. Типово національне жанрове зерно виявлено в Сонаті для скрипки соло Ігоря Мацієвського, де сольно-концертне трактування жанру в контексті народно-інструментального жанру сюїти-гуцулки, виокремлює модель концертної сонати-сюїти.
У XVIII столітті в чеській музичній культурі жанр сонати для скрипки соло набув особливого значення завдяки розвитку скрипкового виконавства. Перші зразки орієнтувалися на барокову сонату da chiesa та представлені у творчості Яна Зеленки, Ф. І. Бенди, Вацлава Водічки. Новаторські тенденції першої третини ХХ століття стали наслідком світоглядних змін. Виразні естетико-стильові впливи на функціонування жанру скрипкової соло-сонати прослідковано у творчості чеських композиторів. Багатогранність композиторського стилю Ервіна Шульгоффа простежено в його Сонаті для скрипки соло, яка віддзеркалює новаторські риси музичного висловлювання, що проявляються у відході від засад ладотональності та використанні народно-танцювального інтонаційного матеріалу. Ярослав Добрава створює свій інваріант жанру сонати для скрипки соло, вирішений в характері самозаглибленого «монологу» з ознаками гіперболізованої експресивності. Неокласичні риси жанру в чеській музиці прослідковано в сонатах Густава Кржівінки і Яна Новака. Сонаті для скрипки соло Г. Кржівінки властивий синтез рис сонатно-симфонічного циклу та ознак барокової моделі жанрув контексті загального атонального мислення, а «Sonata solis fidibus» Я. Новака має чітку структуру з виразним зверненням до барокового прототипу, з вишуканою віртуозністю і колоритністю звучання скрипкової партії.
Дата реєстрації
2026-09-03
Додано/оновлено в НРАТ
2026-09-03 / 2026-09-03
