Пошук академічних текстів

Реєстраційний номер

0520U100508, Докторська дисертація

Назва роботи

Теорія і практика соціального виховання неповнолітніх правопорушників в Україні (ХХ – початок ХХІ століття).

Здобувач

Пліско Євген Юрійович, Кандидат педагогічних наук

Керівник Панасенко Елліна Анатоліївна
popup.advisor Панасенко Елліна Анатоліївна
Опонент Харченко Сергій Якович
Опонент Коляда Наталія Миколаївна
Опонент Семеновська Лариса Аполлінаріївна

На здобуття

Доктор педагогічних наук, 13.00.01, Загальна педагогіка та історія педагогіки

Дата захисту

18-09-2020

Опис

Об’єкт: процес соціального виховання неповнолітніх правопорушників в Україні у ХХ – на початку ХХІ століття. Мета дослідження полягає в цілісному системному розкритті генези теоретичних ідей та науковому узагальненні моделей соціального виховання неповнолітніх правопорушників в Україні у ХХ – на початку ХХІ ст. як складного соціально-педагогічного феномену задля репрезентації в сучасному науково-педагогічному дискурсі. Методологічні підходи: системний, хронологічний, історико-логічний, культурологічний, політичний, антропологічний, парадигмальний, синергетичний, особистісно-діяльнісний, герменевтичний, наративний, міжгалузевий. Методи: теоретичний аналіз, синтез, абстрагування, конкретизація, метод періодизації, узагальнення, історико-логічний, генетичний (історико-структурний), порівняльно-історичний, метод моделювання. Наукова новизна: визначено та охарактеризовано три педагогічні моделі соціально-виховної роботи з неповнолітніми правопорушниками в Україні 1917 – 2015 рр. (прагматична модель соціального виховання неповнолітніх правопорушників (1917 – 1938 рр.), стрижнем якої було визнано трудове виховання та професійна освіта неповнолітніх правопорушників; соціоцентрична модель соціального виховання неповнолітніх правопорушників (1939 – 1990 рр.), основою якої стало виховання неповнолітніх правопорушників як активних членів колективу, суспільства; гуманістична модель соціального виховання неповнолітніх правопорушників (1991 – 2015 рр.), що проголосила особистісно-центрований підхід до соціального виховання неповнолітніх правопорушників. Уточнено зміст понять: „соціальне виховання”, „соціалізація”, „правопорушення”, „неповнолітній правопорушник”, „девіантна поведінка”, „делінквентна поведінка”, „профілактика”, „соціальна реабілітація”, „ресоціалізація”, „соціальна адаптація”, „соціальний супровід”, „соціальний патронаж”, „пробація”; соціальні, соціально-педагогічні та індивідуально-психологічні детермінанти поведінки неповнолітніх правопорушників; внесок вітчизняних і зарубіжних педагогів у розвиток теорії та практики соціального виховання неповнолітніх правопорушників в Україні у 1917 – 2015 рр. Набуло подальшого розвитку: узагальнення та типологізація спеціалізованих пенітенціарних установ для неповнолітніх правопорушників, що діяли в Україні досліджуваного періоду (приймальники, розподільники, ізолятори, колектори, напівреформаторії та реформаторії, ремісничі й виправні притулки, основні та допоміжні дитячі будинки, будинки примусових робіт (БУПРи), дитячі виправні та трудові колонії, виправні школи, школи фабрично-заводського учнівства (ФЗУ), школи соціальної реабілітації (ШСР), професійні училища соціальної реабілітації (УСР)); аналіз та систематизація джерельної бази дослідження; узагальнення нормативно-правових засад соціального виховання та кримінальної відповідальності неповнолітніх правопорушників у досліджуваний період. До наукового обігу введено: маловідомі та раніше невідомі архівні джерела (61 позиція), наукові документи, історико-педагогічну літературу; невідомі раніше історичні факти, пов’язані з історією розвитку соціального виховання неповнолітніх правопорушників в Україні у ХХ – на початку ХХІ ст. Практичне значення дослідження: фактичний матеріал, теоретичні положення й висновки дослідження можуть застосовуватися у освітньому процесі закладів вищої освіти; під час розроблення та удосконалення навчальних дисциплін „Педагогіка”, „Історія педагогіки”, „Методика виховної роботи”, „Соціальна педагогіка”, „Соціальна робота”, „Історія соціальної роботи”, „Соціологія девіантної поведінки”, „Соціально-педагогічна профілактика правопорушень”, „Соціально-педагогічна робота з різними групами клієнтів” та ін.; у системі підвищення кваліфікації педагогів, соціальних працівників, фахівців служб у справах дітей та інших спеціалістів, професійна діяльність яких пов’язана із виправленням противоправної поведінки неповнолітніх; при укладанні підручників, навчальних й навчально-методичних посібників.