Search academic texts

Information × Registration Number 0521U101500, Doctoral dissertation Status Доктор філософських наук Date 05-05-2021 popup.evolution o Title Theological anthropology of the School of Antioch and the role of its heritage in the development of Slavic cultures Author Morozova Daria S., Кандидат філософських наук popup.head Chornomorets Yuriy Pavlovych popup.advisor Chornomorets Yuriy Pavlovych popup.opponent Filonenko Oleksandr Semenovych popup.opponent Hovorun Sergii Mykolaiovych popup.opponent Horiacha Marija Stepanivna Description Дослідження розглядає дві тісно пов’язані теми: антропологічну думку Антіохійського патристичного осередку та її роль у розвитку слов’янських культур і, насамперед, Київської традиції. У вступному І розділі підсумовано наукову літературу щодо Антіохійської школи, обґрунтовано методологію, окреслено мультикультурний ландшафт, у якому формувалася школа. Стислий історичний нарис формування школи зіставляє іманентний погляд антіохійців на власний інтелектуальний родовід із поглядами провідних патрологів. Показано, що самі антіохійські богослови доби розквіту школи (IV-V ст.), на відміну від частини дослідників, вірили в континуальність свого осередку. Їхня постійна орієнтація на діячів, яких вони вважали своїми попередниками – від апп. Петра і Павла, св. Ігнатія і св. Феофіла аж до свтт. Мелетія, Флавіана, а потім і Золотоуста – сама по собі була формотворчою для їх думки. Основний ІІ розділ окреслює специфічні риси антіохійської антропології, досліджуючи бінарні опозиції, дотичні до екзистенції кожної людини: діти і дорослі, робітники і співці, мертві і живі, раби і вільні, гості і господарі тощо. Самобутність антіохійського підходу зумовлена розумінням засадничої антропологічної категорії – образу Божого, що визначає людську гідність. Якщо інші школи, спираючись на вчення Оригена, обмежують богообразність духовно-інтелектуальним життям людини і виключають тіло із imago Dei, то антіохійські богослови, розвиваючи ідею свт. Іринея Ліонського, обережно залучають людську тілесність до категорії образу – як прототип Божого олюднення. У цьому виражається властивий сирійському християнству «містичний матеріалізм», що впливає на всі аспекти їхнього бачення людини. Приміром, він виражається у пошуку мирянських ідеалів святості та введенні шлюбу у число таїнств Церкви. Він позначається на аскетиці, сприяючи переходу від «ангелологічного» до суто антропологічного чернечого ідеалу. Він спонукає до осмислення праці не як прокляття, а як богоподібного перетворення матеріального світу. Він веде до буквального і соціоцентричного розуміння Літургії як підґрунтя радикальної солідарності громади, яке, водночас, дає місце вдячності за добробут «зовнішніх» - антіохійського різновиду екуменізму. Він дозволяє ототожнювати духовне здоров’я з благодушністю і потягом до життя (евтюмія, протюмія, тюмедія), пов’язуючи духовну недугу із браком цих якостей (атюмія). Іншим стрижнем антіохійської антропології є нюансована рефлексія над «свободою, що є в нас» і радикальна критика рабства. Слідом за свт. Іринеєм, антіохійці наголошують, що людину створено вільною обирати смерть чи безсмертя, а отже асоціюють початок історії з невизначеним станом дитинства, відкритим до непередбачуваної співтворчості Бога і людини. У третьому розділі підсумовано гіпотези, що пояснюють незрівнянний авторитет сирійського богослов’я у кириличному світу, описано шляхи знайомства слов’ян зі спадщиною Антіохійської школи, наведено приклади впливу антіохійської думки на гомілетику, мистецтво, агіографію, космологію та екологію давньокиївської традиції, проаналізовано показовий випадок її відображення в українському фольклорі. Нарешті, четвертий розділ зосереджується на ролі антіохійської спадщини у культурі ранньомодерної України. В цей період ірраціональне благоговіння перед давньою Сирією змінюється живими контактами Київською митрополією та Антіохійським патріархатом і переходить у обопільний науковий інтерес, супроводжуваний меценатством українських можновладців. Завдяки величезній увазі українських друкарів до автентичних антіохійських творів, думка цього осередку своєрідно відбивається на творчості провідних богословів цього часу, як-от свт. Димитрія Туптала, Стефана Яворського, Симона Тодорського, Паїсія Величковського, Григорія Сковороди. Зокрема, сковородинське богослов’я «Духа свободи» розглянуто в контексті своєрідної антіохійської «теології визволення». Registration Date 2021-05-30 popup.nrat_date 2021-05-30 Close