Пошук академічних текстів

Реєстраційний номер

0523U100176, Докторська дисертація

На здобуття

Доктор філософських наук, 09.00.03, Соціальна філософія та філософія історії

Дата захисту

06-10-2023

Статус

Запланована

Назва роботи

Феномен науки: сутність та основні параметри розвитку в соціально турбулентному просторі

Здобувач

Кубальський Олег Нарцизович, Кандидат філософських наук

Опонент Дротянко Любов Григорівна
Опонент Ковтун Наталія Михайлівна
Опонент Бойченко Михайло Іванович

Опис

На засадах соціально-системного підходу та комунікативної філософії у дисертації вперше доведено роль науки як стабілізуючого чинника суспільних процесів, які відбуваються в умовах перманентного посилення соціальної турбулентності. Всебічно розглянуто феномен науки як такий, що за своєю сутністю спрямований на виявлення сталих і незмінних характеристик певних систем релевантності, у тому числі й суспільства як такої динамічної і відкритої системи. Виявлені наукою знання щодо закономірностей розвитку суспільства, підкріплені науково обґрунтованими знаннями щодо детермінації процесів у світі в цілому, створюють необхідний теоретичний базис, спираючись на який розробляють ціннісні, світоглядні, методологічні й праксеологічні рекомендації, які сприяють збереженню сталого розвитку суспільства і успішній протидії дестабілізуючим чинникам, у тому числі передусім тим, які мають характер соціальної турбулентності. Соціальну турбулентність проаналізовано як особливий різновид соціальної детермінації, коли невизначеність значної частини суспільних подій різко контрастує із запитом суспільства на сталий і прогнозований розвиток. Це зумовлює необхідність застосування превентивних дій для збереження і зміцнення наміченого курсу розвитку подій. Такі дії мають характер виконання чітко визначених операційних завдань відповідно до виявлених науковими дослідженнями функціональних потреб тієї чи іншої соціальної системи. Завдяки такій науково обґрунтованій операціоналізації соціальні системи не виходять за рамки допустимого (порогового) соціально-інституційного дисбалансу або гарантовано відновлюють свій необхідний соціально-інституційний баланс. Продемонстровано, що в умовах соціальної турбулентності соціальні системи потребують постійної координації і уточнення взаємодії між ними. Наука забезпечує рефлексивний спосіб такої координації, який базується на раціональному обґрунтуванні оптимального керування процесами у тій чи іншій соціальній системі. Оскільки відтворення кожної із соціальних систем відбувається на засадах відповідної потребам цієї системи соціальної комунікації, управління кожною системою, зокрема, потребує комунікативного підходу у специфічному його застосуванні – як правило, в рамках відповідної науки: економіки, політології, права тощо. Для вирішення ж завдань координації комунікації в різних системах між собою необхідна загальна теоретична основа для комунікативного підходу, який забезпечують комунікативна філософія і теорія соціальних систем у їхньому поєднанні в рамках практичної філософії. Виявлено, що у суспільстві знань наука не лише продукує знання, які виступають чинником розвитку і стабілізації окремих суспільних процесів, але й сприяє нормативному зміцненню інституційної структури суспільства. Зокрема, виявлено переваги комунікативного підходу до суспільного управління на противагу суб’єктному та об’єктному підходам. Наука подає приклад успішності соціальної комунікації, яка чітко відрефлексована щодо правил її організації, збереження вже здобутого досвіду і його подальшого унормування на прикладі колективних пошуків істини, легітимізації результатів наукової діяльності на засадах критичного мислення, а також верифікації цих результатів у системі знань, яка завершується кодифікацією мови науки. Доведено, що успішність виконання завдань соціальної стабілізації наука здатна забезпечити за умови надійного збалансування її власних відносин з іншими соціальними системами. Для цього наука має неухильно йти шляхом реалізації власного пізнавального інтересу, якому підпорядковуються усі інші інтереси, які можуть мати допоміжне значення і підпорядковану доцільність у науці – політичний, економічний, правовий тощо. Продемонстровано, що таку націленість науки на власний пізнавальний інтерес забезпечує науковий дискурс, у якому вирішальне значення мають академічні завдання і наукові аргументи науковців-дослідників, врешті-решт досягнення наукової істини, а не питання прибутків, політичної коректності, правової відповідності тощо.

Додано в НРАТ

2023-10-04