Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0524U000255, Докторська дисертація На здобуття Доктор юридичних наук Дата захисту 20-08-2024 Статус Захищена Назва роботи Криміналістичне забезпечення судового провадження: концептуальні основи Здобувач Мирошниченко Юрій Михайлович, Кандидат юридичних наук Опонент Вапнярчук В’ячеслав Віталійович Опонент Журавель Володимир Андрійович Опонент Щербаковський Михайло Григорович Опис Дисертація є першою після введення в дію чинного КПК України науковою працею, в якій на основі комплексного аналізу проблем кримінального судочинства розроблено й обґрунтовано концептуальні основи теорії криміналістичного забезпечення судового провадження. На підставі типологічного дослідження сучасного українського судочинства, висвітлення проблем формування внутрішнього переконання судді у кримінальному процесі автором обґрунтовано право суду на самостійну доказову діяльність, що повинна мати компенсаційний (врівноважуючий) характер і застосовуватися в разі, коли сторони не можуть, не вміють або не хочуть використовувати свої можливості та процесуальні права або виконувати професійні обов’язки. Проявляючи у подібних ситуаціях активність, суд не бере на себе виконання функцій обвинувачення або захисту й не прагне надати перевагу одній зі сторін. Його метою є отримання відомостей, необхідних для ухвалення законного й обґрунтованого рішення, що вимагає законодавчого закріплення принципу офіційного з’ясування судом усіх обставин у справі. Запропоновано створення концепції розвитку системи криміналістичного забезпечення судового розгляду кримінальних справ, сенс якої бачиться у визначенні науково обґрунтованих орієнтирів в області теоретичних досліджень і шляхів упровадження їх результатів у судову практику. Водночас стратегічним напрямом розроблення наукового складника системи криміналістичного забезпечення має стати побудова на базі даної концепції окремої теорії криміналістичного забезпечення судового провадження. Пропонується авторська модель структури криміналістичної тактики, котра складається з двох підрозділів: 1) об’єднаної спільною метою тактики кримінального переслідування, що включає (а) слідчу тактику і (б) тактику процесуального керівництва та підтримання державного обвинувачення, суб’єкти якої є представниками однієї сторони кримінального процесу; 2) тактика судового провадження або судова тактика (тактика суду). Визначено суб’єктів тактико-криміналістичної діяльності на стадії судового провадження, якими є суд і державний обвинувач. Підтримана й додатково аргументована критика ідеї віднесення до предмета криміналістики закономірностей захисної діяльності. Досліджено процесуальні умови судового розгляду, що мають визначальний вплив на тактику суду в кримінальному провадженні. Розглянуто методологічне значення ситуаційного підходу для розв’язання проблем тактико-криміналістичного забезпечення судового розгляду кримінальних справ. Висвітлено наукові основи і прикладні проблеми організації та планування судового провадження. Запропоновані окремі засоби оптимізації тактико-організаційної діяльності судді. Розкрито поняття «подання доказів», що передбачає право та обов’язок суб’єкта доказування не тільки передавати суду відповідні джерела інформації, але й насамперед пояснювати доказове значення кожного з них, систематизувати докази стосовно попередньої чи наступної тези, наголошуючи на висновках, які витікають із сукупності окремих доказів. Розроблено адекватну сучасним правовим умовам технологію судового дослідження — науково обґрунтованої послідовності судових дій, процесуальних і тактичних рішень, спрямованих на пізнання елементів предмета доказування у кримінальному провадженні. Досліджено сутність та запропоновано авторську класифікацію судових дій, сформульовано основи тактики їх проведення. Розглянуто процесуально правові та криміналістичні аспекти судового допиту, уточнено загальні засади тактики допиту в судовому засіданні. Проаналізовано зміст понять та підстави розмежування різних видів судового допиту. Вивчення порядку допиту свідків у кримінальному судочинстві США дозволило з’ясувати сутність понять: «навідне», «відкрите» та «закрите» запитання; «перенаправлений допит»; «свій», «чужий», «недружній» свідок; «свідок, ототожнюваний з противною стороною». Сформульовано узагальнені правила допиту, які пропонується формалізувати через постанову Пленуму Верховного Суду. Досліджено особливості допиту окремих учасників кримінального провадження. Зокрема, розглянуто правові підстави, тактику допиту анонімних свідків та правила оцінки отриманих у такий спосіб показань. Проаналізовано окремі праці юристів передових країн світу, що стосуються допиту суб’єктів досудового розслідування. Сформульовано та запропоновано до впровадження у судову практику відповідні положення. Дата реєстрації 2024-07-22 Додано в НРАТ 2024-07-22 Закрити