Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0524U000407, Докторська дисертація На здобуття Доктор юридичних наук Дата захисту 17-12-2024 Статус Підтверджена МОН Назва роботи Конституція як акт установчої влади. Здобувач Берченко Григорій Валерійович, Кандидат юридичних наук Консультант Барабаш Юрій Григорович Опонент Марчук Микола Іванович Опонент Бориславська Олена Марківна Опонент Савчин Михайло Васильович Опис Актуальність теми пов’язана із необхідністю дослідження і розв’язання ряду доктринальних і практичних проблем, оскільки ідея подальшого конституційного реформування та навіть повного конституційного оновлення, без перебільшення, залишається, однією з ключових в сучасному правовому дискурсі. Саме тому ефективна її реалізація можлива тільки при ґрунтовному осмисленні природи конституції і доктрини установчої влади, що її породжує. Сьогодні особливим викликом є російська збройна агресія, що посягає на незмінюваний конституційний принцип, що був сформульований установчою владою у 1996 році, – принцип територіальної цілісності. Маємо також заборону на внесення змін до Конституції України в умовах воєнного стану, що введений з 24 лютого 2022 року. Ці виклики обумовлюють нашу особливу увагу до згаданих проблем і, на жаль, стримують поступальний конституційний розвиток України на шляху до євроінтеграції, курс на яку був конституціоналізований у 2019 році і який зараз активно впроваджується. Дисертація присвячена розробці сучасної доктрини конституції як акта установчої влади, встановленню меж здійснення установчої влади, з’ясуванню специфіки реалізації доктрини конституції як акта установчої влади в Україні, а також наданню науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення процедури внесення змін до Конституції України і процедури прийняття нової Конституції України. Дисертація є першим у науці конституційного права України комплексним науково-правовим дослідженням конституції як акта установчої влади, в якому: з’ясовано історичні аспекти формування конституцій; визначено дуалізм формального і матеріального значення конституції; окреслено характеристику конституції у формальному значенні; сформульовано сутність нормативності конституції і її реальності (онтологічну класифікацію конституцій); визначено способи легітимації конституції; з’ясовано сутність установчої влади та здійснено її класифікацію; визначено сутність суверенної теорії установчої влади та ризики зловживання нею; надано характеристику постсуверенної парадигми установчої влади; виокремлено підходи до розмежування збереження конституційного континуїтету і конституційної революції; з’ясовано вплив багаторівневого конституціоналізму на трансформації установчої влади (на прикладі ЄС); встановлено загальну характеристику обмежень установчої влади; з’ясовано сутність незмінюваних положень конституції; здійснено компаративний аналіз судового контролю за внесенням змін до конституції; надано характеристику судовому тлумаченню як неформальних змін конституції; з’ясовано історичну генезу доктрини установчої влади в Україні; визначено роль установчої влади у процедурі внесення змін до чинної Конституції; встановлено сутність незмінюваних положень Конституції України; надано характеристику судовому контролю за законами про внесення змін до Конституції України; з’ясовано перспективи прийняття нової Конституції України в аспекті доктрини установчої влади. Дослідження складається з 4-х розділів, присвячених сучасній теорії конституції, доктрині установчої влади, межам установчої влади і Конституції України як акту установчої влади. Виокремлено класифікацію підходів до конституції: 1) формальний – конституція – це єдиний писаний акт або сукупність актів (несистематизована конституція або у формі «конституційного блоку»), що має найвищу юридичну силу і особливий порядок зміни; 2) матеріальний – сукупність норм, що містяться в одному або різних джерелах (наприклад, Велика Британія), які регулюють устрій держави без формально вищої юридичної сили і ускладненого порядку внесення змін. В рамках матеріального підходу виокремлюється два підходи: 1) релятивістський – допустимим є будь-який устрій і його принципи (цей підхід ми не підтримуємо); 2) обмежувальний – устрій має обов’язково ґрунтуватися на нормах, що гарантують права людини, поділ і обмеження державної влади. Сформульовано пропозицію переглянути формулювання ч. 3 і ч. 4 ст. 5 Конституції України в частині заборони узурпації права визначати і змінювати конституційний лад, а також узурпації державної влади на користь заборони узурпації саме народного суверенітету. Обґрунтовано критичний підхід до юридичних позицій КСУ, висловлених в рішеннях від 5 жовтня 2005 року N 6-рп/2005 і від 16 квітня 2008 року № 6-рп/2008 року щодо можливості прийняття нової Конституції на референдумі за народною ініціативою . Дата реєстрації 2024-11-22 Додано в НРАТ 2024-11-22 Закрити