Реєстраційний номер
0525U000017, Докторська дисертація
На здобуття
Доктор мистецтвознавства
Дата захисту
11-02-2025
Статус
Захищена
Назва роботи
Генеза і еволюція сакрального мистецтва провідних спільнот давнього світу
Здобувач
Бондарчук Ярослава Віталіївна, Кандидат мистецтвознавства
Опонент Степанова Олена Анатоліївна
Опонент Совгира Тетяна Ігорівна
Опонент Барна Наталія Віталіївна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Національна музична академія України імені П. І. Чайковського
Опис
У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми соціокультурної обумовленості етапів еволюції сакрального мистецтва, що відображає духовну еволюцію людства. Простежено динаміку формування і трансформації духовних смислів творів мистецтва у проекції на комунікаційні параметри їхнього існування в системі різних просторово-часових культурних координат.
Тема духовного розвою суспільства є актуальною для всіх часів, але в наш час цивілізаційної глобалізації, коли взаємозв’язок всіх складових духовної культури (науки, філософії, релігії, мистецтва та ін.) набуває особливої вагомості у створенні інтегрованого світогляду, актуалізується особливо. Найхарактернішим прикладом поєднання науки, філософії, релігії та мистецтва є духовна спадщина провідних спільнот Давнього світу. У дисертації простежено орогенічну (центральну) лінію еволюції сакрального мистецтва Давнього світу, що відображає духовний розвиток людства від зародження найдавніших релігійних уявлень у добу пізнього ашелю 500 – 300 тисяч р. т. до створення релігійно-філософських систем світових релігій на межі І тисячоліття до н.е. – на початку нової ери. На основі аналізу творів сакрального мистецтва як предметів матеріальної об’єктивації релігійно-світоглядних уявлень з’ясовано, що в різних частинах давньої ойкумени в один і той самий час виникали подібні культи й вірування, отже, різні спільноти проходили однакові етапи еволюції духовної культури.
Етапи еволюції духовної культури розглянуто в контексті осмислення гіпотези, висунутої в працях науковців другої половини ХХ – початку ХХІ ст. (Джорджіо де Сантільяни, Герти фон Дегенд, Клайва Раггла, Менлі Холла, Олександра Гурштейна, Миколи Чмихова, Володимира Юрковця та ін.) щодо відповідності історичних етапів духовного розвою людства астрономічним епохам, які визначаються часом переміщення точки весняного рівнодення (перетину екліптики та небесного екватора) протягом 2150 років у певному знаку зодіакального кола внаслідок явища прецесії – зміщення осі обертання Землі по конусу. Ця відповідність виявляється в тому, що головні релігійно-світоглядні уявлення і культи певного історичного періоду отримують відображення в характеристиці (релігійно-філософському описі) домінуючого в цей період зодіакального знака, у якому перебуває точка весняного рівнодення.
З’ясовано, що відображення головних релігійно-світоглядних уявлень і культів певного історичного періоду в назві і характеристиці домінуючого в цей період зодіакального знака спостерігається не лише в часи розвинутої астрономії, коли було відоме зодіакальне коло, річний рух Сонця і переміщення вздовж екліптики точки весняного рівнодення, але й у більш ранні часи історії людства (палеоліт, мезоліт), коли людство не знало кола Зодіаку. Постійна відповідність характеристик домінуючих в певні історичні періоди знаків зодіаку релігійно-світоглядним уявленням провідних спільнот того часу унеможливлює момент випадковості. Якщо відображення основних культів VII – I тисячоліття до н.е. у назвах і характеристиках домінантних тоді зодіакальних знаків пояснюється тим, що жреці-астрономи узагальнювали в них головні релігійні ідеї свого часу, то відображення провідних культів більш ранніх періодів у характеристиках домінантних тоді зодіакальних знаків не має такого пояснення. Це спонукає до думки, що збіг головних рис релігійного життя певного історичного періоду та характеристики домінуючого в цей період зодіакального знака є результатом дії не тільки людського розуму, але й надсвітової свідомості, позначенням етапів духовної еволюції людства.
Така точка зору поєднує матеріалістичне розуміння історії, оскільки постулює вплив матеріальних чинників на виникнення релігійних вірувань, та ідеалістичну концепцію суспільного розвою, оскільки позиціонує зв’язок між духовним розвитком людини і надприродним світом. Тому вона укладається в рамки поліонтичної парадигми, що виділяє світовий і надсвітовий рівень, матеріальний та духовний модуси буття.
Пропонована концепція еволюції сакрального мистецтва як дзеркала духовного розвою суспільства вписується в сучасне трактування історичного розвитку з позицій постнекласичного (тоталлогічного) підходу, згідно з яким, незважаючи на те, що всесвітньо-історичний процес диверсується на множину різноманітних формоутворень, однаково він розуміється цілісним (тотальним). З тоталогічним трактуванням історії людства пов’язується монадологічна теорія, в якій ключове поняття «монада» постає як Бог, Розум, причина єдності та цілісності історії
Дата реєстрації
2025-01-13
Додано/оновлено в НРАТ
2025-01-13 / 2026-07-10
