Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0525U000096, Докторська дисертація На здобуття Доктор юридичних наук Дата захисту 31-03-2025 Статус Підтверджена МОН Назва роботи Принцип правової визначеності: теоретико-прикладні засади. Здобувач Остапенко Ганна Зіновіївна, Кандидат юридичних наук Консультант Оніщенко Наталія Миколаївна Опонент Петришин Олександр Віталійович Опонент Шутак Ілля Дмитрович Опонент Гусарєв Станіслав Дмитрович Опис У роботі визначено загальнотеоретичні та практичні підходи до розуміння категорії «правова визначеність», проведено семантичний аналіз категорії. Проаналізовано концепцію правової визначеності у сучасних правових системах та її вплив на регулювання суспільних відносин, зокрема встановлено роль цього правового інституту у захисті економічних інтересів. Доведено, що правова визначеність є широкою історично обумовленою концепцію і має розглядатись через призму герменевтичних та антропологічних підходів, спростовано теорію про наміри сформулювати поняття правової визначеності, спираючись на семантичний і лексичний методи. Досліджено варіативність щодо застосування поняття «правова визначеність», запропоновано шляхи подолання термінологічної плутанини. Зокрема, сформульовано власне авторське визначення принципу правової визначеності. Встановлено, що принцип правової визначеності притаманний праву України через визнання і конституційне закріплення верховенства права, вимогою якого він виступає. Визначено елементну структуру принципу правової визначеності із поділом елементів на дві групи: ціннісних і змістовних. Продемонстровано зв’язок змістовних елементів з ціннісними. Обґрунтовано необхідність подолання практики звуження значення принципу правової визначеності до одного чи кількох елементів, що призводить до плутанини. Окреслено особливості застосування в судовій та правозастосовній практиці легітимних очікувань громадян та проведено відмежування цієї категорії від звичайних очікувань громадян. Дано визначення легітимних очікувань та встановлено, що вони вимагають від органів державної влади поваги та відповідальності за результати своєї діяльності, оскільки вони формуються на підставі обов’язку держави висловлюватись публічно, дотримуватись справедливості й добросовісності, діяти відповідно до принципів належного урядування, проводити виважену і послідовну правозастосовну політику, не допускати нерівного ставлення до громадян. Проаналізовано особливості дії принципу правової визначеності у процесі нормотворення, правозастосування та притягнення до юридичної відповідальності. Проаналізовано галузеве застосування принципу правової визначеності, зокрема у цивільному, господарському, адміністративному, кримінальному, трудовому, земельному, податковому, конституційному праві. Обґрунтовано застосування принципу правової визначеності щодо юридичної відповідальності, зокрема, позиція, згідно якої, у застосуванні правової визначеності не слід тяжіти до абсолюту, допустимою є наявність певного рівня невизначеності у законодавстві і праві для забезпечення гнучкості. Доведено, що зміст нормативних приписів має бути зрозумілий і наперед відомий громадянам. Суб’єкти публічної влади не повинні застосовувати дискреційні повноваження у дискримінаційний спосіб, повинні реалізовувати повноваження у межах дискреції, виходячи з найкращого з можливих способів забезпечити права і законні інтереси громадян. Важливим проявом принципу правової визначеності є застосування положень міжнародних актів, що ратифіковані Україною. Зміст міжнародних нормативно-правових актів оприлюднюється, однак рішення ЄСПЛ та положення міжнародного законодавства, особливо механізм співвідношення з положеннями законодавства України, залишаються для пересічних громадян незрозумілим через відсутність спеціальних знань. Це створює загрози для правової визначеності, які запропоновано долати через гармонізацію та уніфікацію понять, юридичних термінів, оприлюднення і ознайомлення з судовими рішеннями, формування послідовної правозастосовної практики. Дата реєстрації 2025-02-28 Додано в НРАТ 2025-02-28 Закрити