Добкторська дисертація. Навроцька Віра Вячеславівна. Взаємозв’язки й колізії кримінального процесуального та кримінального законодавства України

Реєстраційний номер

0525U000233, Докторська дисертація

На здобуття

Доктор юридичних наук

Дата захисту

05-06-2025

Статус

Підтверджена МОН

Назва роботи

Взаємозв’язки й колізії кримінального процесуального та кримінального законодавства України

Здобувач

Навроцька Віра Вячеславівна, к.ю.н.

Опонент Капліна Оксана Володимирівна
Опонент Торбас Олександр Олександрович
Опонент Палюх Лідія Михайлівна

Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист

Львівський державний університет внутрішніх справ

Опис

Висвітлено результати наукового дослідження взаємозв’язків і колізій, які наявні у чинному кримінальному процесуальному та кримінальному законодавстві України, та тих, що потенційно виникають у зв’язку з законопроектними роботами. Сформульовано науково обґрунтовані шляхи усунення виявлених колізій та запобігання їх виникненню. Проведено комплексний аналіз різних аспектів, форм, рівнів і граней взаємозв’язку вітчизняного кримінального матеріального та процесуального законів, досліджено питання про співвідношення предметів їх регулювання, встановлено випадки «зазіхання» однієї галузі на предмет регулювання іншої. Такі взаємозв’язки мають багатоступеневий, складний характер та здійснюються на рівні галузей, інститутів, понять і термінів. Указано, що нерозривний зв’язок складових кримінально-правового комплексу слід ураховувати при розробці нових актів. Водночас найприйнятнішим варіантом є синхронна та узгоджена зміна кодифікованих законів. Зазначено, що кримінальне процесуальне та кримінальне матеріальне законодавство як самостійні галузі мають відносно самостійні предмети правової регламентації, а тому чітке розмежування сфер їх регулювання має виняткове значення. У вирішенні колізій відповідних норм слід зважати на те, до сфери регулювання якої галузі належить питання, що спричинило колізію. Якщо за допомогою кримінального процесуального закону намагаються врегулювати матеріально-правові питання, то пріоритет слід надати кримінальному закону, за протилежної ситуації перевага має надаватися кримінальному процесуальному закону. Указано, що будь-які положення матеріального кримінального законодавства повинні характеризуватися процесуальною досяжністю, що як процесуальна надмірність, так і процесуальна недосяжність є неприпустимими. Процесуальна блокада положень кримінального закону не повинна стати причиною їх незастосування. У такому разі слід вдаватися до аналогії права чи закону. Реалізація норм матеріального кримінального закону можлива у кримінальному процесі на його конкретних стадіях та етапах. Констатовано, що використання кримінальних процесуальних засобів для вирішення питань, які можна та потрібно розв’язувати зусиллям інших галузей, є проявом процесуального марнотратства. Аналіз положень вітчизняного кримінального та кримінального процесуального законодавства з питань застосування примусових заходів медичного характеру, а також відповідних положень Проєкту Кримінального кодексу 2019–2025 р.р. дав змогу констатувати численні термінологічні розбіжності, дублювання окремих приписів, неузгодженості щодо кола осіб, щодо яких можна застосовувати такі заходи, підстав їх застосування, виявити непоодинокі приклади ситуацій, за яких таких учасників процесу на законодавчому рівні безпідставно позбавлено можливостей самостійно обстоювати свої права та законні інтереси. Для подолання цих недоліків запропоновано нові редакції відповідних положень Кримінального та Кримінального процесуального кодексів, Проєкту Кримінального кодексу та Закону «Про психіатричну допомогу». Аналіз взаємозв’язків та колізій норм матеріального й процесуального законодавства при регламентації кримінальних проваджень у формі приватного обвинувачення дав змогу стверджувати про безпідставність віднесення правотворцем до такої категорії низки кримінальних правопорушень; те, що амністію та помилування не варто застосовувати щодо осіб, котрі вчинили діяння, яким завдано шкоду не лише публічним, а й приватним інтересам; неприйнятність ситуації, за якої прокурор позбавлений можливості з власної ініціативи розпочинати розслідування таких діянь; невиправданість законодавчого підходу, згідно з яким відмова потерпілого від обвинувачення у таких провадженнях тягне їх обов’язкове закриття. Окрім того, доведено абсурдність і невідповідність Конституції України припису про те, що потерпілий від діяння, кримінальне провадження щодо якого здійснюється у формі приватного обвинувачення, начебто має право подати заяву про його вчинення протягом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності. Дослідження взаємозв’язків і колізій матеріального й процесуального законодавства при регламентації порядку здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх дало підстави для тверджень про розбіжності між кримінальним матеріальним та процесуальним законом щодо віку неповнолітніх, до яких може бути застосовано примусові заходи виховного характеру, кількості застосовуваних заходів.

Дата реєстрації

2025-05-06

Додано/оновлено в НРАТ

2025-05-06 / 2026-07-01