Реєстраційний номер
0525U000359, Докторська дисертація
На здобуття
Доктор медичних наук
Дата захисту
18-09-2025
Статус
Підтверджена МОН
Назва роботи
ХІРУРГІЧНЕ ТА КОМБІНОВАНЕ ЛІКУВАННЯ ГОРМОНАЛЬНО АКТИВНИХ НЕЙРО-ЕНДОКРИННИХ ПУХЛИН ГІПОФІЗА
Здобувач
Возняк Олександр Михайлович, к.мед.н.
Опонент Главацький Олександр Якович
Опонент Лукашенко Андрій Володимирович
Опонент Бондар Олександр Вадимович
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Національний медичний університет імені О. О. Богомольця
Опис
Актуальність теми. Гормонально активні нейроендокринні пухлини гіпофіза (гіпНЕП) у світлі останньої класифікації ВООЗ (2022 р.) визнані новоутвореннями з непередбачуваною біологічною поведінкою, що ставить їх на межі доброякісної та злоякісної патології і зумовлює застосування онкологічних підходів до їх лікування, зокрема щодо інвазивного росту, високого ризику рецидиву та необхідності довічного моніторингу пацієнтів (Asa et al., 2022, R. Osamura, 2023). Принципово змінюється підхід до їх лікування, вимагаючи онкологічного мислення на всіх етапах ведення пацієнтів, а сучасна нейроендокринна онкологія стикається з новим серйозним викликом ( Low et al., 2022, Asa et al., 2017).
Частота нейроендокринних пухлин (НЕП) загалом зростає, і за даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, їх виявляють приблизно 3,65 випадків на 100 тисяч населення на рік. Найбільш поширеними локалізаціями НЕП є шлунково-кишковий тракт (ШКТ) та бронхо-легенева система, причому близько 25% випадків припадає на легені (Das et al., 2021). Невисока частота НЕП гіпофізарного походження в структурі цих новоутворень тільки підкреслює важливість їх раннього виявлення, адекватного лікування і подальшого моніторингу, зважаючи на те що майже 50% усіх пацієнтів з пітНЕТ потребують хірургічного втручання, і близько 25% з них мають залишкову та персистуючу хворобу, яка може вимагати додаткового лікування (Jimenez-Canizales et al., 2023). За останні кілька десятиліть поширеність гіпНЕП значно зросла, що можна пояснити підвищенням обізнаності пацієнтів та вдосконаленням методів діагностики (магнітно-резонансна томографія (МРТ), комп’ютерна томографія (КТ), аналізів на гормони) (Li et al., 2023; Melmed, 2020). Відповідно, за останні 30 років хірургія гіпофіза зазнала швидкого прогресу завдяки вдосконаленню хірургічних методів і технологій, у тому числі тих, які дозволяють ендоскопічні підходи і застосування інтраопераційної нейронавігації (Chandrasekhar, 2022; Molteni et al., 2023; Savik et al., 2025; Vignolles-Jeong et al., 2022). ГіпНЕП зазвичай класифікують на основі походження первинних клітин та типу гормону, що вони секретують (Lopes, 2017; Serioli et al., 2019; Trouillas et al., 2020). Пухлини гіпофіза, що секретують пролактин, - пролактиноми,- складають від 40-57% усіх гіпНЕП, за ними йдуть нефункціонуючі клінічно гормонально неактивні нейро- ендокринні пухлини (28-37%), пухлини, що секретують гормон росту (ГР),- соматотропіноми,- складають 11-13%, і пухлини, що секретують адренокортикотропний гормон (АКТГ), - кортикотропіноми, - 1-2%. ГіпНЕП, які гіперсекретують фолікулостимулюючий гормон (ФСГ), лютеїнізуючий гормон (ЛГ) або тиреотропний гормон (ТТГ), зустрічаються вкрай рідко (Daly et al., 2006;
Lake et al., 2013).
В світлі зміни парадигми лікування гіпНЕП виникає немало невирішених проблем, що визначають актуальність даного дослідження: на сьогоднішній день недостатньо достовірних прогностичних критеріїв як для передбачення рецидиву пухлини, так і прогнозування клінічної ремісії після лікування гіпНЕП: навіть при низькому рівні Ki-67 можливий агресивний перебіг пухлини та ранні рецидиви (Mate et al., 2020, Saeger et al., 2022). Частим є інвазивний ріст гіпНЕП у навколишні структури, зокрема в кавернозні синуси, який спостерігається в 35-40%, що унеможливлює їх радикальне видалення (Lefevre et al., 2024). Спроби повного видалення велетенських інвазивних пухлин гіпофіза супроводжуються високим рівнем хірургічних ускладнень і ранніх рецидивів (Makarenko et al., 2022, Guk et al, 2023, Cossu et al., 2022). Ще однією несприятливою особливістю гормонально активних гіпНЕП є їх схильність до відтермінованого рецидиву через 5-15 років після лікування, що піднімає на більш високий рівень необхідність пожиттєвого спостереження за даними пацієнтами (Guaraldi et al, 2020, Хижняк О. та ін., 2018).
На сьогоднішній день відсутні єдині стандартизовані протоколи лікування і профілактики рецидивів гіпНЕП, а необхідність мультидисциплінарного підходу для вироблення лікувальної тактики, де нейрохірург, ендокринолог і онколог повинні співпрацювати для досягнення оптимального результату є безперечною. Безумо вною є потреба в розробці нових критеріїв для оцінки ризику рецидиву, удосконалення алгоритмів спостереження та застосування комбінованих методик лікування (операція, радіохірургія та медикаментозна терапія) (Ng et al, 2021).
Виникнення коронавірусної хвороби 2019 (COVID‐19) та наступна пандемія змінили всі аспекти нашої системи охорони здоров’я, включаючи допомогу нейрохірургічним пацієнтам (Fleseriu et al., 2020; Mitchell et al., 2020; Quillin & Oyesiku, 2020). Пандемія COVID-19 призупинила звичайну медичну допомогу сотням мільйонів пацієнтів по всьому світу, тоді як обстеження багатьох пацієнтів з патологією гіпофіза не можна відкладати надовго.
Дата реєстрації
2025-08-20
Додано/оновлено в НРАТ
2025-08-20 / 2026-07-24
