Реєстраційний номер
0526U000060, Докторська дисертація
На здобуття
Доктор мистецтвознавства
Дата захисту
20-03-2026
Статус
Підтверджена МОН
Назва роботи
Актуалізація звичаєвої традиції в українському хоровому мистецтві: композиторська та виконавська творчість
Здобувач
Бенч Ольга Григорівна, к.мист.
Опонент Кияновська Любов Олександрівна
Опонент Копиця Маріанна Давидівна
Опонент Бермес Ірина Лаврентіївна
Рецензент Самойленко Олександра Іванівна
Рецензент Костюк Наталія Олександрівна
Рецензент Северинова Марина Юріївна
Рецензент Новакович Мирослава Олександрівна
Рецензент Довгалюк Ірина Сергіївна
Рецензент Берегова Олена Миколаївна
Рецензент Чміль Ганна Павлівна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Харківський національний університет мистецтв імені І.П. Котляревського
Опис
Дисертація присвячена обґрунтуванню ролі звичаєвої співочої традиції для самозбереження, згуртування українського народу засобами питомого хорового мистецтва. Упродовж багатовікової історії звичаєва традиція лишається невичерпним джерелом осягнення глибинної духовної суті українців. Автентичний, дорелігійний природно-космогонічний світогляд в українців давніший й глибший від пізнішого релігійного світорозуміння, заснованого на вірі в надприродне. Однак в українському суспільстві вже тривалий час проявляються суперечливі твердження щодо збереження, культивування або нівеляції музичного фольклору. Це завдає великої шкоди адекватному розумінню і сприйняттю української звичаєвої традиції в контексті духовного розвитку сучасного українського суспільства. Актуальність теми спричинила нагальна потреба в обґрунтуванні етнофонічної теорії українського хорового мистецтва як складової музичної антропології. Нерозв’язані проблеми цієї сфери постають у методологічних питаннях, на які немає відповідей. Неувага до них мотивує розробку такого вчення, яке б поєднало традицію і сучасну композиторськовиконавську практику під єдиним «дахом». У музикознавстві вперше: впроваджено нову системологію, яка поєднує міфопоетичний, етнофонічний, психолінгвістичний підходи до аналізу звичаєвої традиції та форм її буття в хоровому виконавстві та композиторській творчості. Запропоновано етнофонічну теорію музичної антропології, в якій звичаєва співоча традиція постає як стратегія розвитку українського хорового мистецтва ХХ–ХХІ ст. Обрядову основу традиційного співу визначено як домінантну у формуванні й розвитку форм українського хорового мистецтва з позиції звичаєвої традиції; розглянуто специфіку українського традиційного хороспіву як етнохарактерного чинника сучасного хорового виконавства. Визначено критерії й засоби імплементації звичаєвої традиції у межах композиторського та виконавського фольклоризму; висвітлено значення українських музичних діалектів як складової антропології хорового мистецтва. Логіка розгортання авторської наукової концепції дослідження відображає історичне буття звичаєвої співочої традиції: від обрядових хороспівів річного кола, які зародилися ще в дохристиянській давнині (Розділ 1) і з часом проросли в діалектному інтонаційному різнобарв'ї на українських етнічних землях ставши предметом наукового осмислення (Розділ 2) від кінця XVIII ст. аж до перших десятиліть ХХІ ст. джерелом композиторського фольклоризму (Розділ 3) та виконавського фольклоризму у діяльності фольклорно-репродуктивних гуртів, хорових колективів академічного та народного спрямування (Розділ 4). У ХХ ст. звичаєва традиція, зникаючи в масі, воскресає в творчості окремих диригентів і як живий «вогонь» несе слухачам природну красу, світоглядні та міфопоетичні сенси українського хорового мистецтва (Розділ 5). У Висновках з’ясовано стратегічну роль українського хорового співу в системі національного хорового мистецтва та вивченні його світоглядних засад і етнокультурного базису. Прадавня, дорелігійна українська міфопоетична свідомість виформувалася в процесі розвитку мови, словесні форми якої склали етнофонічне підґрунтя пісенності. Тому етнофонічність – це не лише процес звукової організації пісенності, а й метод системного моделювання звичаєвої традиції, пізнання її впливів на емоційно-чуттєве сприймання слухачів. Він є засадничим для формування у нових поколінь емоційно-когнітивного мислення як основи морально-етичної оцінки звичаєвої традиції. Встановлено причини однобічності використання принципів та елементів фольклорної хорової звичаєвої традиції в академічному мистецтві (порушення інтонаційності та структури фольклорного зразка, ментальні підміни, актуалізація українських музичних діалектів, етнічного звукового ідеалу). Специфіка інтонування в традиційному й академічному хоровому виконавстві виокремлює напрямки фольклоризму за мірою їх віддалення від питомої традиції. Визначено рівні виконавського фольклоризму в різних формах сценічної репрезентації традиційного виконавства. Етнофонічна концепція стала фундаментом для визначення унікальної хорової школи П. Муравського, його ролі як спадкоємця звичаєвої співочої традиції у сфері академічного виконавства (на тлі моніторингу діяльності інших визначних українських диригентів). На прикладі творчості П. Муравського з’ясовано естетичні засади взірцевого звучання українського співу в природному ладовому інтонуванні на основі української народнопісенної традиції.
Дата реєстрації
2026-03-11
Додано/оновлено в НРАТ
2026-03-11 / 2026-09-08
