Реєстраційний номер
0526U000083, Докторська дисертація
На здобуття
Доктор юридичних наук
Дата захисту
07-05-2026
Статус
Захищена
Назва роботи
Організаційно-правові та кримінологічні засади кіберстійкості в Україні.
Здобувач
Демедюк Сергій Васильович, Кандидат юридичних наук
Опонент Карчевський Микола Віталійович
Опонент Собко Ганна Миколаївна
Опонент Веселов Микола Юрійович
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Одеський державний університет внутрішніх справ
Опис
У дисертації здійснено комплексне теоретико-правове та кримінологічне дослідження кіберстійкості як новітньої парадигми забезпечення національної безпеки України в умовах цифрової трансформації та гібридної агресії. Обґрунтовано, що традиційна модель кібербезпеки, орієнтована на запобігання інцидентам, виявляється недостатньо ефективною в умовах зростання складності та багатовекторності кіберзагроз, що зумовлює необхідність переходу до концепції кіберстійкості як здатності системи передбачати, протидіяти, відновлюватися та адаптуватися до деструктивних впливів.
У роботі розкрито генезис і еволюцію поняття «стійкість» у міждисциплінарному вимірі, що дозволило сформувати сучасне розуміння кіберстійкості як емерджентної властивості соціотехнічних систем. Запропоновано авторське визначення кіберстійкості та здійснено теоретичне розмежування категорій «кібербезпека» і «кіберстійкість», доведено доцільність зміщення акцентів із захисту периметра на забезпечення безперервності функціонування критичних процесів.
Значну увагу приділено аналізу міжнародного досвіду формування кіберстійкості, зокрема підходів Європейського Союзу, США, Великої Британії та НАТО, що дозволило обґрунтувати напрями гармонізації національного законодавства із євроатлантичними стандартами. Встановлено, що ефективна система кіберстійкості має базуватися на поєднанні регуляторних, стандартизаційних і ринкових механізмів, які формують цілісну інституціональну архітектуру кіберуправління.
У дисертації розроблено концептуальну модель інституціоналізації кіберстійкості, що передбачає інтеграцію державного, приватного та громадянського секторів на засадах спільної відповідальності. Обґрунтовано необхідність розвитку цивільно-військового співробітництва у кіберпросторі, зокрема через впровадження моделі «Cyber-CIMIC», створення інституту цивільного кіберрезерву та запровадження спеціальних правових режимів для залучення недержавних суб’єктів до кібероборони.
Окремий блок дослідження присвячено методології аналітичної розвідки у сфері кіберстійкості. Доведено, що ефективне стратегічне управління кіберзагрозами можливе лише за умов синергії методів OSINT, стратегічного форсайту та ризик-орієнтованого підходу. Запропоновано модель інтелектуальної стійкості, яка забезпечує трансформацію даних у стратегічні рішення та підвищує адаптивність національної системи кібербезпеки.
На основі емпіричного аналізу здійснено ранжування кіберзагроз за рівнем ризику та визначено пріоритетні напрями зміцнення кіберстійкості України, зокрема у сферах критичної інфраструктури. Розроблено комплексну матричну модель діагностики кіберстійкості, що поєднує функціональні етапи управління інцидентами з операційними доменами системи та дозволяє оцінювати її здатність до відновлення і адаптації.
У роботі також досліджено сучасний стан кіберзлочинності, визначено її ключові тенденції, інструменти та кримінологічні детермінанти. Обґрунтовано необхідність переходу до предиктивних моделей протидії кіберзлочинності на основі стратегічного аналізу та ризик-менеджменту.
Сформовано наукове бачення щодо формування цілісної теоретико-методологічної концепції кіберстійкості як вищого рівня кібербезпеки, розробки інституціональних, організаційно-правових і кримінологічних засад її забезпечення, а також створення інноваційних моделей оцінювання та управління кіберризиками.
Дата реєстрації
2026-04-07
Додано/оновлено в НРАТ
2026-04-07 / 2026-07-01
