Реєстраційний номер
0526U000164, Докторська дисертація
На здобуття
Доктор юридичних наук
Дата захисту
24-06-2026
Статус
Підтверджена МОН
Назва роботи
Правовий концепт договору в умовах цифровізації.
Здобувач
Філатова-Білоус Наталія Юліївна, Кандидат юридичних наук
Консультант Спасибо-Фатєєва Інна Валентинівна
Опонент Штефан Анна Сергіївна
Опонент Майданик Роман Андрійович
Опонент Коссак Володимир Михайлович
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого
Опис
Робота являє собою комплексне дослідження трансформації договірних правовідносин у цифрову еру та адаптації договірного права до умов цифровізації економіки й суспільства. Мета роботи – формулювання найбільш послідовних та адекватних сучасним реаліям підходів до регулювання договірних правовідносин та до вирішення спорів, що виникають між учасниками цих правовідносин, в умовах цифровізації, на базі комплексного аналізу правового концепту договору як такого, його форми, порядку укладення, а також класифікації договорів.
У дисертації доведено, що цифровізація чинить амбівалентний вплив на договір і його роль у регулюванні відносин між різними субʼєктами приватних правовідносин: з одного боку, договір регулює відносини лише між його сторонами, яких зазвичай є дві, однак, з іншого боку, у звʼязку з поширенням практики укладення публічних договорів та договорів приєднання, фактично договір стає універсальним й основним регулятором відносин між Інтернет- користувачами, яких є мільярди по всьому світу.
Аргументовано, що електронна форма не є самостійним різновидом форми правочину, а може підтверджувати вчинення правочину в усній формі або прирівнюватися до письмової форми за умови дотримання вимог, що висуваються законодавством до цієї форми правочину. Виявлено прогалину в українському законодавстві щодо вимог до фіксації змісту електронних правочинів та запропоновано шляхи її подолання з урахуванням європейських стандартів, зокрема через запровадження поняття довговічного носія інформації. Досліджено правову природу електронних підписів, їх види та
особливості використання у приватноправових відносинах. Обґрунтовано доцільність диференційованого підходу до вимог щодо використання електронних підписів залежно від виду договору та суб’єктного складу правовідносин. Зокрема, запропоновано внести до законодавства вимогу щодо укладення договорів про надання фінансових послуг фізичним особам (споживачам фінансових послуг) у письмовій формі з використанням удосконаленого, кваліфікованого електронного підпису або електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Встановлено, що поширення практики укладення договорів із використанням засобів електронної комунікації не вплинуло на зміст і послідовність стадій укладення договору, а також на загальні вимоги, яким вони мають відповідати. Водночас цифровізація істотно трансформувала способи вираження волі сторін як на стадії формулювання оферти, так і на стадії акцепту. У світлі поширення практики розміщення пропозицій укладення договорів у публічному доступі в мережі Інтернет запропоновано переглянути підхід до співвідношення публічної оферти та запрошення робити оферту. Висловлено рекомендацію уніфікувати підхід до регулювання правових наслідків розміщення пропозицій офлайн- та онлайн, закріпивши загальне і єдине правило, за яким будь-яка пропозиція, що містить усі істотні умови договору, незалежно від способу її поширення, є офертою. Систематизовано способи вираження акцепту при укладенні електронних договорів, залежно від чого виокремлено клік-обгорткові та браузер- обгорткові договори і надано визначення кожному з них. Обґрунтовано, що у браузер-обгорткових договорах акцепт може виражатися як у формі мовчання, так і шляхом учинення конклюдентних дій. Доведено, що мовчання може визнаватися акцептом лише у випадках, прямо передбачених договором або законом, тоді як конклюдентні дії можуть уважатися акцептом за умови належного інформування користувача про їх юридичне значення.
Обґрунтовано необхідність законодавчого закріплення загальних правил надсилання й одержання юридично значущих повідомлень в
електронній формі, зокрема оферт, акцептів та інших повідомлень, від яких залежить виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов’язків. Запропоновано визначити, що юридично значуще повідомлення спричиняє правові наслідки з моменту його одержання адресатом, а також сформулювати правила визначення моменту такого одержання залежно від способу та технічної форми передання повідомлення. Обґрунтовано доцільність запровадження презумпцій щодо належної адреси для надсилання юридично значущих повідомлень, у тому числі електронної, що забезпечить баланс інтересів сторін і підвищить передбачуваність договірних правовідносин в умовах цифровізації.
Проаналізовано вплив цифровізації договірної практики на класифікацію договорів за різними критеріями. Обґрунтовано, що поява онлайн-платформ та поширення практики укладення договорів між їх користувачами зумовлює стирання межі між договорами типу B2C (договори між субʼєктами підприємницької діяльності та споживачами) та C2C (договори між фізичними особами), а також призводить до формування нового виду договорів — договорів типу P2B (договори між операторами онлайн- платформ і бізнес-користувачами платформи), що характеризуються асиметрією сторін, за якої оператор платформи фактично займає сильнішу позицію попри формальну рівність сторін.
Дата реєстрації
2026-05-28
Додано/оновлено в НРАТ
2026-05-28 / 2026-11-06
