Реєстраційний номер
0526U000168, Докторська дисертація
На здобуття
Доктор філософських наук
Дата захисту
29-05-2026
Статус
Запланована
Чому дисертація має статус "Запланована"?
Назва роботи
Філософська рефлексія становлення національної системи освіти в контексті українського державотворення
Здобувач
Якимчук Оксана Іванівна, Кандидат філософських наук
Опонент Карпець Любов Анатоліївна
Опонент Радіонова Наталія Василівна
Опонент Бойко Анжела Іванівна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Український державний університет імені Михайла Драгоманова
Опис
Актуальність дисертаційного дослідження. Становлення української освіти на шляху державотворення є багаторівневим філософським процесом, в підмурку якого знаходиться переосмислення самої сутності освіти як способу буття нації в історії. Після розпаду СРСР освіта опинилася в точці екзистенційного розлому, що поставив український народ перед складним вибором існування в статусі інструменту чужої ідеології чи розбудови простору власних ідентифікаційних маркерів. Дослідження філософських засад становлення національної системи освіти є нагальною вимогою часу, оскільки освіта виступає ключовим механізмом передачі культурного коду, формування громадянської нації та забезпечення інтелектуального суверенітету держави.
Як показує історія, в перші роки незалежності доволі відчутною була суперечність між декларованою демократизацією, гуманізацією та національною спрямованістю й інерційністю тяглості радянського спадку з його заідеологізованістю освітньої системи, в якій людина була лише засобом відтворення влади. Освіта тривалий час залишалася полем битви між тоталітарним онтологічним функціонуванням системи та демократично автономним суб’єктом, що творить себе й спільноту. Ця колізія породила чимало неузгоджених освітянських рішень, неефективних законів та нормативних актів, які потребують глибокої філософської рефлексії.
Болонський процес став спробою вийти з цього замкненого кола, продемонструвавши жест до входження в глобальний простір знання в якому освіта отримала шанс на втрату статусу суто «національного заповідника» і зробила крок в бік відкриття горизонту. Але водночас це породило нову загрозу, що й відбувається, коли глобальне входить в простір локального: ризик розчинення національного в площині ринку компетентностей для глобальної економіки. Україна опинилася перед класичною гадамерівською дилемою: як пройти «злиття горизонтів», не втративши себе?
Революція Гідності 2013–2014 рр. і повномасштабна війна з 2022 року стали вирішальним екзистенційним випробуванням. Освіта стала безпосереднім фронтом державотворення. Нова українська школа (НУШ), Закон «Про вищу освіту» 2014-го чи Закон «Про освіту» 2017-го тощо, активно почали адаптовувати європейські стандарти та синтезувати їх із національним досвідом, в який вплетено гідність, відповідальність, солідарність, критичне мислення, які є виразниками національної ментальності, а також відповіддю на травму й загрозу. Українська освіта на шляху державотворення проходить перевірку на міцність через досвід конкретного існування в якому національне відкривається до світу як жива відповідь на питання про свободу, сенс і людяність у часи, коли все це знову поставлено під сумнів.
Об’єкт дослідження – система освіти в Україні як динамічний соціокультурний та інституційний феномен.
Предмет дослідження – філософські засади, суперечності та соціокультурні детермінанти становлення національної системи освіти в процесі українського державотворення.
Мета дослідження полягає у комплексному філософсько-освітньому аналізі еволюції національної системи освіти України, виявленні діалектики глобального та локального в стратегіях її модернізації, а також у концептуалізації аксіологічних і праксеологічних чинників освітнього простору в умовах сучасних цивілізаційних викликів та військової агресії.
Методологія дослідження. Основу структури методологій становить застосування комплексного філософсько-освітнього підходу, що об’єднує принципи діалектики, філософської герменевтики та теорії нелінійної динаміки.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в українській філософії освіти здійснено цілісну рефлексію становлення національної освітньої системи від етапу подолання тоталітарного спадку до відповідей на екзистенційні виклики війни та переходу до Індустрії 5.0. Доведено, що стратегія модернізації української освіти не може зводитися до лінійного вибору між національною ізоляцією та розчиненням у глобальних трендах; вона вимагає герменевтичного діалогу та відкритості. Обґрунтовано концепт «наукового капіталу» у вітчизняному соціогуманітарному дискурсі та визначено праксеологічні умови його збереження в умовах нестабільності.
У першому розділі досліджується сутність формотворчих чинників національної системи освіти в глобальному історичному контексті та специфіка локальних перешкод на шляху до її становлення в Україні. Проводиться компаративний аналіз формування освітніх систем Великої Британії, Німеччини та Франції з урахуванням того, що ці системи органічно виростали з культурно-історичних потреб власних націй, консолідуючи суспільства довкола спільних мовних, релігійних та політичних цінностей. Натомість українська ситуація характеризувалася перманентним перебуванням під владою інших імперій (Польщі, Австро-Угорщини, Росії), що обумовило жорстку політику денаціоналізації, асиміляції та заборони рідної мови.
Дата реєстрації
2026-05-29
Додано/оновлено в НРАТ
2026-05-29 / 2026-07-01
