Реєстраційний номер
0526U000206, Докторська дисертація
На здобуття
Доктор медичних наук
Дата захисту
07-07-2026
Статус
Захищена
Назва роботи
Хронічна ішемічна хвороба серця у пацієнтів із коронарною мікроваскулярною дисфункцією: діагностика та лікування
Здобувач
Марушко Євген Юрійович, Кандидат медичних наук
Опонент Аксьонов Євгеній Володимирович
Опонент Габрієлян Артур Володимирович
Опонент Руденко Сергій Анатолійович
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Державна установа "Національний науковий центр серцево-судинної хірургії та спадкової патології імені М.М. Амосова Національної академії медичних наук України"
Опис
Дисертаційне дослідження присвячене вивченню коронарної мікроваскулярної дисфункції як причини стенокардії у пацієнтів із нестенозуючим атеросклерозом коронарних артерій, та як причини резидуальної ішемії міокарда у пацієнтів зі стенозуючим вінцевим ураженням після повної інтервенційної або хірургічної реваскуляризації міокарда. Це є перша вітчизняна наукова робота, в рамках якої проведено деталізований аналіз супутніх причин виникнення мікроваскулярної стенокардії (тривожний розлад та порушення вуглеводного обміну), розроблено алгоритм діагностики та схеми лікування залежно від наявності чи відсутності підвищеного рівня загальної тривожності.
У дану роботу було включено 730 пацієнтів, які проходили обстеження та лікування у ДУ «Центр кардіології та кардіохірургії МОЗ України» із січня 2016 по грудень 2024 р. Серед них 680 (93,2%) пацієнтів страждали на ішемічну хворобу серця (ІХС), ішемію міокарда у яких було підтверджено об’єктивними методами, такими як тест із фізичним навантаженням або стрес-ехокардіографія. Інші 50 (6,8%) пацієнтів мали гіпертонічну хворобу та сформували групу порівняння.
Пацієнтам з ІХС (клінічна група) було виконано інвазивну коронарографію (КВГ). У 311 (45,7%) з 680 учасників клінічної групи не було виявлено гемодинамічно значущих уражень епікардіальних вінцевих судин (стеноз просвіту <50%), після чого їх було віднесено до групи пацієнтів з АNOCA (angina with no obstructive coronary arteries), а 369 (54,3%) осіб, за даними ІКГ, мали гемодинамічно значущий атеросклероз епікардіальних вінцевих артерій (≥50% звуження за діаметром). Серед зазначених 369 пацієнтів 188 (50,9%) осіб рішенням Серцевої команди були скеровані на черезшкірне коронарне втручання (ЧКВ), тоді як 181 (49,1%) — на коронарне шунтування (КШ).
Для вивчення етіопатогенезу ішемії міокарда пацієнтам з ІХС без гемодинамічно значущих вінцевих уражень (n=311) було проведено визначення індексу резерву коронарного кровотоку (іРКК) під час тесту із внутрішньовенним введенням дипіридамолу; у 243 (77,6%) із 311 даний показник був <2, що вказувало на коронарну мікроваскулярну дисфункцію, та, відповідно, на мікроваскулярну стенокардію. У 21 (6,8%) із 311 пацієнтів був індукований коронарний спазм під час інвазивної коронарографії з гіпервентиляцією (вазоспастична стенокардія), а серед інших 49 (15,7%) із 311 учасників ознак вазоспазму або мікроваскулярної дисфункції виявлено не було.
Для дослідження впливу рівня загальної тривожності у пацієнтів із мікроваскулярною стенокардією було проведено анкетування за опитувальниками HADS та Тейлора. Кількість учасників дослідження з підвищеною загальною тривожністю серед пацієнтів із коронарною мікроваскулярною дисфункцією була достовірно вищою при зіставленні з групою порівняння (χ2=32,8; p<0,05). Вказані результати свідчили про асоціацію розвитку ІХС із підвищеним рівнем загальної тривожності.
Частота виявлення дисглікемії (глікований гемоглобін ≥5,7%) серед пацієнтів із коронарною мікроваскулярною дисфункцією була достовірно вищою за даний показник серед учасників групи порівняння — 64,6% проти 32,0% (χ2=18,2; р<0,05) відповідно.
Нами висунуто гіпотезу, що підвищений рівень загальної тривожності (≥8 балів за HADS та/або ≥21 бала за опитувальником Тейлора) може провокувати або погіршувати перебіг коронарної мікроваскулярної дисфункції. Пацієнтів із мікроваскулярною стенокардією було поділено на 2 підгрупи: із нормальним рівнем тривожності (група 1, n=101) та підвищеним рівнем тривожності (група 2, n=142). У подальшому пацієнтів із коронарною мікроваскулярною дисфункцією та підвищеним рівнем загальної тривожності рандомізовано ще на 2 підгрупи: 2А та 2Б, по 71 учаснику в кожній.
Лікування пацієнтів підгрупи 1 проводилося із додаванням до комплексної терапії препарату нікорандил 10 мг 2 рази на добу, тривало. Лікування у двох підгрупах 2А та 2Б різнилося додаванням до нікорандилу у групі 2Б прегабаліну в дозі 75 мг 2 рази на добу протягом 1 місяця. Через 28 ± 3 дні після початку комплексної терапії проведено повторне обстеження з використанням опитувальників SAQ, SF-36, HADS та Тейлора, а також проби із внутрішньовенним введенням дипіридамолу та визначенням іРКК, параметрів ЕХО-КГ та strain imaging. У пацієнтів підгруп 1, 2А та 2Б середні показники іРКК мали наступні характеристики: у підгрупі 2А середній показник іРКК (1,71 ± 0,06) був достовірно нижчим у порівнянні з таким показником у підгрупах 1 та 2Б (2,25 ± 0,2 та 2,14 ± 0,1 відповідно). Також у підгрупі 2Б середній показник іРКК виявився достовірно вищим у порівнянні з таким показником у групі 2А. У групі 2Б середній показник іРКК був зіставним із відповідним показником у групі 1 (p≤0,05). Додавання до комплексної терапії у пацієнтів із коронарною мікроваскулярною дисфункцією та підвищеною тривожністю як нікорандилу (група 2А), так і нікорандилу з прегабаліном (група 2Б) сприяло достовірному покращенню середніх показників GLS під час проведення проби із дипіридамолом у порівнянні з початковими значеннями.
Дата реєстрації
2026-06-29
Додано/оновлено в НРАТ
2026-06-29 / 2026-07-10
