Добкторська дисертація. Петрушенко Вікторія Вікторівна. Антропологічна та клінічна парадигми в сучасній юридичній психології

Реєстраційний номер

0526U000282, Докторська дисертація

На здобуття

Доктор психологічних наук

Дата захисту

10-10-2026

Статус

Захищена

Назва роботи

Антропологічна та клінічна парадигми в сучасній юридичній психології

Здобувач

Петрушенко Вікторія Вікторівна, Доктор медичних наук

Опонент Большакова Анастасія Миколаївна
Опонент Охріменко Іван Миколайович
Опонент Зарічанський Олег Анатолійович

Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист

Харківський національний університет внутрішніх справ

Опис

У дисертаційному дослідженні розв’язується актуальна наукова проблема – концептуалізується парадигмальний підхід у межах юридичної психології шляхом диференціації та інтегративного узагальнення академічного значення антропологічної та клінічної парадигм. Дисертанткою запропоновано визначення епістеми юридичної психології як теоретичної одиниці парадигмального знання, котра поєднує дефінітивне ядро та парадигмальний акцент, що дозволило сформулювати структурно-логічну схему епістеми, а також розробити теоретико-методологічну схему дискурсивної моделі дослідницького предмета, релевантну для всіх психологічних дисциплін: a) предмет психології як домінуюча епістема + b) психологи-апологети визначеної епістеми + c) підпорядковані предмету категорії-епістеми. Розроблено п’ятирамкову концепцію наукової телеології юридичної психології, що охоплює предметну, методологічну, понятійну, нормативну і проблемну рамки, та застосовується для коректної диференціації елементів і властивостей наукових парадигм. Сконструйовано психоантропологічну формулу соціально-правової поведінки, що утворюється епістемічною послідовністю восьми положень: 1) людина як соціобіологічна та культурна істота; 2) культура як єдність соціального досвіду; 3) суспільство як рівень соціальної дійсності; 4) нормативність як антагоніст патології; 5) право як соціальна система обов’язкових норм; 6) психологічна медіація як феномен вирішення спору; 7) правова свідомість як наслідок санкції та медіації; 8) соціально-правова поведінка як комплекс станів і реакцій особи у спільноті. Уперше сформульовано гносеологічну схему клінічної парадигми юридичної психології, що складається з трьох послідовних елементів: 1) встановлення характеру юридико-психологічної ненормативності; 2) визначення причин юридико-психологічної ненормативності; 3) організація корекційної допомоги для коригування юридико-психологічної ненормативності. Вона дозволила сконструювати диференційну модель чотирьох психологічних станів, що перебувають у фокусі парадигмальної уваги клінічної парадигми юридичної психології: 1) стан соціально-правової нормативності; 2) стан порушення нормативної регуляції; 3) стан дисфункції правової норми; 4) стан патологічної діяльнісної реалізації. Виокремлено чотири понятійно-категоріальні рівні клінічної парадигми юридичної психології: 1) психологічний рівень соціальної дисфункціональності; 2) психологічний рівень правової дисфункціональності; 3) психологічний рівень соціальної дезадаптації; 4) психологічний рівень правової дезадаптації. Як наслідок, розроблено структурно-функціональну модель інтеграції антропологічної та клінічної парадигм юридичної психології, що засновується на інтеракції антропологічних епістем «культура», «норма», «інституція» та клінічних епістем «аномія», «функціональність», «адаптація», та складається з п’яти психологічних детермінант соціально-правової реальності (теоретичний етап моделювання) та трьох послідовних рівнів опозицій психологічних станів (практичний етап моделювання); зокрема, детермінантами соціально-правової реальності визначені: 1) соціально-правове включення (соціалізація); 2) соціально-правове переконання; 3) соціально-правова ідентичність; 4) соціально-правова свідомість; 5) соціально-правова поведінка; послідовними рівнями опозиції визначені: 1) функціональність / дисфункціональність; 2) адаптивність / дезадаптивність; 3) нормативність / патологічність. Проведено диференціацію феномену психічної діяльності військовослужбовців у соціально-психологічному просторі владно-розпорядчих відносин, як предмета юридико-психологічних досліджень та феномену їхньої психічної діяльності у соціально-психологічному просторі бойових дій, як предмета досліджень військової психології. Наголошено, що антропологічна парадигма юридичної психології артикулює пріоритет соціально-культурної детермінації психічної діяльності людини, тоді як клінічна парадигма юридичної психології, навпаки, акцентує пріоритет функціонально-патологічної детермінації у станах і процесах психічної діяльності людини. Це зумовило твердження про те, що клінічне мислення у юридичній психології ставить собі за мету дослідження психіки особи чи соціальної групи, що перебуває у патологічному стані щодо правової реальності, тоді як антропологічне мислення у юридичній психології методологічно забезпечує дослідження психіки особи чи соціальної групи, що перебуває у нормативному стані щодо правової реальності. Відповідно, сформульовано ідею про понятійно-категоріальну тріаду «девіація – делікт – делінквентність», як теоретичну основу дискурсу клінічної парадигми юридичної психології. Також запропоновано пояснювати психологічні прояви аномії з культурно-історичних позицій, оскільки явище соціально-психологічної аномії набуває ознак системності лише тоді, коли життєвий досвід спільноти перестає корелювати із соціально-політичною дійсністю, вибудуваною ідеологічними та правовими засобами.

Дата реєстрації

2026-09-09

Додано/оновлено в НРАТ

2026-09-10 / 2026-10-21