Реєстраційний номер
0526U000366, Докторська дисертація
На здобуття
Доктор юридичних наук
Дата захисту
05-11-2026
Статус
Запланована
Чому дисертація має статус "Запланована"?
Назва роботи
Теорія та практика запобігання кримінальним правопорушенням у сфері медичної діяльності
Здобувач
Дякур Марія Дмитрівна, Кандидат юридичних наук
Опонент Тичина Дмитро Михайлович
Опонент Бабенко Андрій Миколайович
Опонент Письменський Євген Олександрович
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Донецький державний університет внутрішніх справ
Опис
У дисертації на основі комплексного дослідження обґрунтовано нові положення щодо засад запобігання кримінальним правопорушенням у сфері медичного обслуговування в Україні та розроблено науково обґрунтовані пропозиції і рекомендації, спрямовані на удосконалення національного законодавства та кримінологічної практики.
Констатовано, що більшість видів юридичної відповідальності за делікти у сфері медичної діяльності не є ефективними та майже не мають позитивного впливу на їх кількісний показник. Основними причинами, які зумовлюють таку ситуацію є: 1) корупційні загрози та ризики, пов’язані із недоліками кримінального законодавства України у цій частині; 2) специфіка медичної сфери та корпоративна солідарність, яка перешкоджає, а інколи – унеможливлює об’єктивність оцінки причинно-наслідкового зв’язку між діями медичного працівника та шкодою, що була причинена пацієнту; 3) відсутність поступового механізму запобігання деліктам у сфері медичної діяльності, елементи якого могли б доповнювати один одного та встановлювати диференційовані межі юридичної відповідальності медичних працівників.
Аргументовано, що кримінальні правопорушення у сфері медичної діяльності мають поліобʼєктний характер – родовий об’єкт охоплює суспільні відносини, пов’язані із забезпеченням права людини на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування; суспільні відносини у сфері забезпечення прав громадян на невтручання в особисте та сімейне життя; суспільні відносини у сфері забезпечення встановленого законом порядку обігу лікарських засобів. Зазначено, що безпосередні об’єкти визначені у диспозиціях кримінально-правових норм та відображають конкретні цінності та блага, які зазнають протиправного впливу. Кримінальні правопорушення можуть бути як предметні, так і безпредметні. Потерпілі є спеціальними – це особи, які отримують медичні послуги, пацієнти або клієнти медичних установ, а також всі інші особи, які беруть участь у медичних маніпуляціях.
Вказано, що суб’єкт більшості кримінальних правопорушень у сфері медичної діяльності та діяльності, пов’язаної із наданням медичних послуг є спеціальним, окрім кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 142-144 КК України. Аналіз кримінально-правових норм, у яких встановлено відповідальність за кримінальні правопорушення у сфері медичної діяльності та ті, що із нею пов’язані, дозволяє класифікувати їх відповідно до ознак суб’єктивної сторони на такі групи: 1) кримінальні правопорушення із умисною формою вини – ті, що передбачені ст.ст. 132, 139, 145 КК України; 2) кримінальні правопорушення із необережною формою вини – ті, що передбачені ст.ст. 131, 140 КК України; 3) кримінальні правопорушення зі змішаною формою вини – ті, що передбачені ст.ст. 138, 141 КК України. Суб’єктивна сторона більшості кримінальних правопорушень у сфері медичної діяльності та діяльності, пов’язаної із наданням медичних послуг передбачає наявність необережної або змішаної форми вини. Останнє пояснює відсутність у диспозиціях відповідних норм таких ознак як мотив та мета. Аргументовано, що встановлювати у таких діяннях умисну форму вини не є доречним, оскільки вчинення таких діянь умисно може бути кваліфіковано як інше кримінальне правопорушення проти життя та здоров’я.
Вказано, що аналіз судової практики та статистики правоохоронних органів, а також співставлення результатів із матеріалами, які оприлюднені у засобах медіа дозволяють беззаперечно стверджувати, що низький кількісний показник зумовлений відсутністю належних превентивних засобів. Пацієнти та їх близькі особи часто не у повному обсязі володіють знаннями щодо своїх прав та обов’язків, через що не можуть оцінити чи знаходяться дії медичного працівника у кореляції із негативними наслідками, які настали для життя та здоров’я. Отже, через низьку обізнаність пацієнти часто не звертаються до правоохоронних органів, кримінальне провадження не може бути розпочато за ініціативою останніх, що відповідно підвищує рівень латентності таких суспільно небезпечних діянь. За результатами дослідження детермінанти кримінальних правопорушень у сфері медичної діяльності було диференційовано на соціально-економічні, організаційно-правові, військово-політичні та культурно-ідеологічні.
Доведено, що однією із найбільших прогалин, які на сьогоднішній день потребують термінового усунення є те, що медичні заклади, які надають медичні послуги в установах виконання покарання підпорядковані Державній установі «Центр охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України», який, у свою чергу, належить до сфери управління Міністерства юстиції України, а, відповідно, її діяльність координується заступником Міністра юстиції України. Роль Міністерства охорони здоровʼя полягає лише у встановленні загальних медичних стандартів, ліцензуванні медичної практики, атестації медичних працівників та співпраці, якщо засуджені за встановлених законодавством підстав будуть спрямовані для проходження подальшого лікування у медичні заклади, підпорядковані МОЗ.
Дата реєстрації
2026-10-30
Додано/оновлено в НРАТ
2026-10-30 / 2026-10-30
