Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0820U100034, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту 12-03-2020 Статус Запланована Назва роботи Мова як форма буття української культури Здобувач Лисинюк Марина Віталіївна, Керівник Пилипів Володимир Іванович Опонент Дячук Валентина Павлівна Опонент Яковлев Олександр Вікторович Рецензент Петрова Ірина Владиславівна Рецензент Білецька Оксана Олександрівна Опис Дисертація присвячена дослідженню мови як форми буття української культури, що зберігає народну пам’ять і розвивається навіть в колоніальних умовах Російської імперії; як інструменту культури, який формує особистість, носія мови, через донесені йому мовою картину світу, менталітет, людські цінності та ін., тобто через культуру народу, яка є засобом національної єдності і комунікації. Акцентовано увагу, що вивчення питання про співвідношення феноменів мови та цивілізації багато в чому ускладнюється наявністю взаємовиключних концепцій цивілізації, що призводить до варіювання уявлень про відносини досліджуваних об’єктів. У трактуваннях останньої як соціокультурної цілісності висновки стосовно питань мови зроблені в межах положень, що характеризують взаємодію мови і культури, і лише частково варіюються залежно від критеріїв, визнаних основними при виокремленні локальної цивілізації. Відзначено, що в межах лінійного підходу розробка питань мови обмежується констатацією важливої ролі писемності в цивілізаційному розвитку (В. Келле та ін.). Більшістю представників циклічного підходу мовним принципам відводиться незначна роль: в одних авторів цивілізації являють собою мовні та етнічні групи, об’єднані спільною мовою чи етнічним походженням (М. Данилевський та ін.), в інших є суто державними об’єднаннями, заснованими на державній і мовній єдності (О. Шпенглер та ін.). Представлена в термінах концепцій діалогу проблема «мова і цивілізація» демонструє жорстке протиставлення цивілізаційного і культурного зрізів соціального буття і, відповідно, мотиви регресу мови в цивілізації, який проявляється в її вихолощуванні, уніфікації, відчуженні від справжнього життя і творчості. Наголошено, що цивілізаційні концепції та пов’язані з ними трактування мовної проблематики не дають достатніх методологічних інструментів для аналізу труднощів і взаємозалежностей цивілізаційного і лінгвістичного процесів, що спонукає до глибшого дослідження проблеми взаємодії мови і культури. Разом із тим, суттєвою проблемою для всіх цивілізаційних концепцій залишається прогалина в поглядах на роль українського народу, його культури і мови в цивілізаційних процесах. Тим не менше, саме питання української мови і культури є центральним у цивілізаційному виборі (житті) українського народу. Звернено увагу на ставлення до української мови як етнічної ознаки у Російській імперії у XVIII – на початку ХХ ст. Хронологічні і територіальні межі дослідження охоплюють територію українських земель, інкорпорованих до складу Російської імперії, для яких були характерні процеси, з одного боку, становлення української літературної мови, а з іншого, зниження її соціального престижу за рахунок застосування широкого набору політичних інструментів та опосередкованих важелів впливу. Активізація українського руху у другій половині ХІХ ст. наштовхнулася на суворі заходи щодо обмеження вживання української мови. Проаналізовано репресивні методи проти української мови з боку російського уряду та російської церкви, які й надалі використовувалися імперською та радянською владою для боротьби з українською мовою та свідомим українством. Остаточно дискримінаційна політика щодо української мови була закріплена Валуєвським циркуляром й Емським указом, згідно з якими заборонялося друкувати релігійні, навчальні й освітні книги українською мовою, яка повинна була бути витіснена з культурної сфери і обмежена побутовим вжитком, що призвело, зокрема, до тимчасової дезорганізації українського руху в Наддніпрянщині. З’ясовано, що дискусії навколо української мови, маючи науковий і політичний характер, одночасно сприяли поглибленню культурологічних уявлень про неї. Попри численні цензурні заборони, виходили друком українськомовні літературні твори різних жанрів. Їхнє видання та поширення набуло вагомого значення у контексті українського руху, трансляції української культурної ідентичності в суспільстві у ХІХ – на початку ХХ ст. У цьому процесі українська мова відіграла виключну роль, незважаючи на етнічні відмінності. У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. зусилля представників української культурної еліти були скеровані на формування української літературної мови й розширення сфери її вжитку. Мовна діяльність М. Костомарова, П. Куліша, Т. Шевченка та ін., які своєю творчістю охопили всі існуючі на той час літературні жанри, характеризується прагненням синтезувати в українській літературній мові східні і західні говори народної мови. Особлива роль у цьому процесі належала творчості Т. Шевченка. Завдяки представникам української еліти того часу українська мова повстала як головна і незамінна складова особистої і колективної ідентичності, й, зрештою, як головна форма у боротьбі за національну культуру. Ключові слова: мова, українська мова, мовна картина світу, цивілізація, національна культура, етнос, літературні твори, лінгвоцид. Дата реєстрації 2020-03-12 Додано в НРАТ 2020-04-03 Закрити