Пошук академічних текстів

Реєстраційний номер

0820U100068, Дисертація доктора філософії

Назва роботи

Правовий статус працівників, які поєднують роботу з навчанням.

Здобувач

Миколайчук Анна Василівна,

Керівник Ярошенко Олег Миколайович
Опонент Сіроха Дмитро Ігорович
Опонент Москаленко Олена Вячеславівна
Рецензент Яковлєв Олександр Анатолійович
Рецензент Слюсар Андрій Миколайович

На здобуття

Доктор філософії, 081, Право. Право

Дата захисту

23-06-2020

Опис

У дисертації доводиться, що трудове право відіграє вагому роль у поєднанні права на освіту з правом на працю, оскільки,стимулюючи професійне навчання працівників, установлює правові гарантії для реалізації:(1) права громадянина на освіту, зокрема, професійну; (2) кваліфікаційні вимоги до працівників для відповідних видів робіт, визначаючи тим самим зміст їх професійного навчання; (3) сприятливі умови для суміщення праці з навчанням; (4) пільги й переваги для осіб, які навчаються професійно, в тому числі й без відриву від виробництва; (5) види такого навчання та його організаційні і правові форми. Робиться висновок, що правовий статус працівника і правовий статус учня співвідносяться як частина й ціле. Правовий статус учня – це характеристика, визначається нормами трудового законодавства, яка розкриває стан учня як суб’єкта трудового права й дозволяє йому брати участь у правовідносинах у сфері навчання (перенавчання). При цьому правовий статус працівника включає статус учня. Обґрунтовується, що гарантії й компенсації працівникам, які поєднують роботу з навчанням, становлять собою сукупність умов, способів і засобів, що дають можливість працівникам користуватися своїми законодавчо встановленими правами та свободами й забезпечують існування сприятливих умов для фактичної реалізації свого правового статусу. Ці гарантії та компенсації – це грошове відшкодування або певні пільги, надання яких зумовлено практичними діями з підвищення працівниками свого освітнього рівня чи кваліфікації в межах, визначених їх спеціальністю або посадою; вони є формою закріплення й забезпечення передбачених законодавством суб’єктивних трудових прав таких осіб. Для працівників, які поєднують роботу з навчанням гарантії та компенсації можуть бути пов’язані:(а) з матеріальною підтримкою, (б) з реалізацією права на працю в умовах, що відповідають вимогам безпеки й гігієни, (в) з дотриманням законодавства сторонами трудових правовідносин, (г) із забезпеченням зайнятості. Вони дозволять: по-перше, зберегти розмір отримуваної працівником середньої заробітної плати,; по-друге, забезпечити можливість продовження освіти протягом усього життя працівника без необхідності припинення ним своєї трудової діяльності; по-третє, досягти додержання законодавства сторонами трудових правовідносин. Доведено, що працівники, які поєднують працю з навчанням, беруть участь у подвійних правовідносинах: з одного боку – у трудових з власником підприємства, з другого – в адміністративно-правових із закладом освіти. Трудові відносини цієї категорії працюючих мають усі ті ознаки, що притаманні будь-яким трудовим правовідносинам. Трудівникам, які поєднують роботу з навчанням, надаються певні види пільг щодо: (а) отримання відпусток; (б) робочого часу й часу відпочинку протягом робочого дня й тижня; (в) оплати вартості проїзду для складання екзаменаційної сесії; (г) режиму роботи й побутового обслуговування. Такі працівники користуються також додатковими пільгами у сфері оплати праці порівняно з, так би мовити, «звичайними» трудівниками, що пов'язано перш за все з більшою їх завантаженістю і з можливістю майбутнього підвищення їх кваліфікації. Об’єктивний і усесторонній аналіз правових документів міжнародного рівня дозволив розкрити розвиток світової тенденції безперервної професійної освіти. У цих документах наголошується на важливості постійного професійного розвитку фахівців, який у рамках освіти має здійснюватися комплексно і впродовж їх трудового життя відповідно до окреслених цілей і масштабів, й охоплювати весь його спектр – від початкової грамотності до професійної підготовки, безперервного професійного навчання й постпрофесійного супроводу. Установлено, що міжнародна спільнота покладає на держави обов’язок поєднувати, координувати й розвивати програми та політику професійної підготовки та орієнтації працюючих, враховувати: (a) можливості потреби та проблеми зайнятості населення як на регіональному, так і на національному рівнях; (б) стадії й рівні економічних, соціальних і культурних досягнень; (в) взаємозв’язок між розвитком людських ресурсів та іншими економічними, соціальними й культурними цілями. На противагу Україні, розвинені держави світу вкладають доволі значні й постійно зростаючі кошти у професійну освіту й підвищення кваліфікації своїх кадрів. Питання професійного росту працівників є загальнодержавним, оскільки висока їх кваліфікація служить головним інструментом для зміцнення економіки цих країн. Коло галузей, де професійні (в тому числі й соціально-комунікативні) навички, уміння і здібності опановувати ноу-хау відіграють вирішальну роль, увесь час розширюється й охоплює саме ті сфери діяльності, які є характерними для переходу економіки в постіндустріальну фазу. Активна участь зарубіжних країн знаходить свій прояв у різних державних програмах, метою яких є підвищення кваліфікації всіх працюючих. Крім того, для трудівників, які прагнуть постійно розвиватися, створюються всі необхідні умови для їх професійного зростання.