Пошук академічних текстів

Реєстраційний номер

0821U100199, Дисертація доктора філософії

Назва роботи

Врегулювання цивільного спору за участю судді в цивільному судочинстві України

Здобувач

Тиханський Олександр Богданович,

Керівник Берестова Ірина Еріївна
Опонент Гусаров Костянтин Володимирович
Опонент Хотинська-Нор Оксана Зіновіївна
Рецензент Штефан Олена Олександрівна
Рецензент Короленко Віталій Михайлович

На здобуття

Доктор філософії, 081, Право. Право

Дата захисту

05-02-2021

Опис

Дисертація є комплексним науковим дослідженням теоретичних аспектів інституту врегулювання цивільного спору за участю судді як нового процесуального інституту та вироблення пропозицій, спрямованих на ефективне удосконалення цивільного процесуального законодавства в частині оптимізації цивільного судочинства при вирішенні цивільно-правових спорів в Україні. Під час мирного врегулювання цивільного спору вбачається законодавча можливість осіб врегулювати спір в межах права, а не вирішити його у загальному судовому порядку на підставі конкретних правових норм і у суворій відповідності норм цивільного процесуального законодавства. Окрім усвідомлення сторонами справедливості рішення, побічним, але не менш жаданим позитивним наслідком врегулювання цивільного спору за участю судді є розвиток у суспільстві культури злагоди та розвантаження судів для судової системи. У першому розділі «Теоретичні засади дослідження проблем врегулювання спору за участю судді серед примирних процедур цивільного судочинства України» досліджується становлення процедури врегулювання цивільного спору за участю судді в цивільному судочинстві України, а також мета, функції та принципи цієї процесуальної процедури. Підкреслюється, що застосування примирних процедур у цивільному процесі слід розглядати як прояв принципу диспозитивності, згідно із яким кожна сторона спору повинна мати право обирати варіанти врегулювання конфлікту і використовувати арсенал наданих законом і звичаями ділового обігу можливостей: від повномасштабної процедури судового захисту у загальному чи спрощеному порядку (залежно від обставин справи); третейського розгляду спору (якщо законодавство дозволяє передати спір на розгляд третейського суду); переговори (претензійні дії) і узгоджувальні процедури, що передують зверненню до суду; медіація; досудове врегулювання спору за участю судді, мирова угода в цивільному процесі тощо. Доведено, що врегулювання цивільного спору як новий інститут цивільного процесуального права покликаний максимально сприяти сторонам оперативно врегулювати цивільний спір, що виник між ними, не на підставі чіткого слідування правовим і процесуальним процедурам, а в межах права з урахуванням позицій сторін за допомогою спеціального висококваліфікованого суб’єкта – судді, який проводитиме відповідне його врегулювання. Доведено, що конфіденційність виступає базовим принципом порядку (процедури) врегулювання цивільного спору за участю судді. Суддя в жодному випадку не передає інформацію, отриману ним від однієї сторони другій. Його функція інша – сприяти врегулюванню спору, роз’яснювати предмет доказування та наводити наявну судову практику, однак фактично мирити і проводити переговори, спрямовані на примирення сторін як медіатор, суддя не уповноважений, оскільки така ситуація може у подальшому трактуватися як приставання на позицію однієї із сторін і є порушенням конституційного принципу неупередженості судді. Другий розділ «Підстави проведення врегулювання цивільного спору за участю судді» присвячений зʼясуванню ключових елементів досліджуваної процедури: умов проведення, ролі судді та визначення кола учасників врегулювання цивільного спору за участю судді. Доведено, що врегулювання спору за участю судді можливо застосовувати виключно у справах позовного провадження як загального так і спрощеного. Справи наказного провадження про стягнення грошових сум незначного розміру щодо яких відсутній спір, або справи окремого провадження не можуть бути розглянуті за допомогою процедури врегулювання спору, оскільки при їх розгляді відсутній спір про право. Також встановлено, що категорії справ, у яких мирові угоди не можуть бути затверджені судом, а відтак процедура врегулювання спору на може застосовуватися: щодо підстав нікчемності правочинів, умов та порядку визнання батьківства, справ про визнання заповіту недійсним тощо. У третьому розділі «Здійснення процедури врегулювання цивільного спору за участю судді» розкривається динаміка процедури врегулювання цивільного спору за участю судді, а саме: дослідження специфіки проведення спільних і закритих нарад як форм проведення врегулювання спору за участю судді в цивільному процесі; прикладні питання в забезпеченні конфіденційності під час проведення процедури врегулювання цивільного спору за участю судді, а також темпоральні аспекти проведення і припинення процедури врегулювання цивільного спору за участю судді. Доведено, що сам процес мирного врегулювання не потребує детальної процесуальної процедурної регламентації та встановлення системи доказових правил, оскільки вони основані на врегулюванні цивільного спору самими сторонами шляхом узгодження інтересів одна одної, спільного пошуку можливих варіантів припинення розбіжностей і здійснення взаємних поступок, та спрямовані на досягнення сторонами взаємоприйнятної або взаємовигідної угоди з приводу спору, що між ними існує.