Пошук академічних текстів

Реєстраційний номер

0821U100983, Дисертація доктора філософії

Назва роботи

Хірургічне лікування мобільної плосковальгусної деформації стоп у хворих на дитячий церебральний параліч дітей (біомеханічне моделювання та клінічні результати).

Здобувач

Рахман Павєл Мізанур,

Керівник Корольков Олександр Iванович
Опонент Левицький Анатолій Федосійович
Опонент Істомін Андрій Георгійович
Рецензент Тяжелов Олексій Алімович
Рецензент Прозоровський Дмитро Веніаминович

На здобуття

Доктор філософії, 14.01.21, Травматологія та ортопедія

Дата захисту

07-05-2021

Опис

Мобільна плосковальгусна деформація стопи (МПВДС) займає друге місце серед усіх деформацій стопи у хворих на ДЦП дітей. Важливим елементом патогенезу МПВДС у хворих на ДЦП дітей є нестабільність піднадп’яткового суглоба. Показано, що одним із перспективних напрямів для отримання нових знань є застосування методу кінцевих елементів для вивчення напружено-деформованого стану. Проте для оптимізації вибору хірургічного втручання у випадках плосковальгусної деформації скінчено-елементне моделювання та математичні розрахунки набувають великого наукового та практичного значення. Метою роботи стало: розробка алгоритмів лікування мобільної плосковальгусної деформації стоп у хворих на ДЦП дітей шляхом обґрунтування варіантів її хірургічної корекції на підставі біомеханічного моделювання та клініко-рентгенологічних досліджень структурно-функціональних змін в уражених стопах. Об’єкт дослідження: мобільна плоско-вальгусна деформація стоп у дітей, хворих на ДЦП. Методи дослідження: клінічні, рентгенологічні, біомеханічне моделювання, комп’ютерне математичне моделювання, статистичні. Проведено ретроспективний аналіз даних історій хвороб 34 хворих на ДЦП дітей із МПВДС, яких розділили на дві групи. У двох вікових групах хворих на ДЦП дітей визначено наступне: - найбільш характерні скарги, які констатовано у хворих на ДЦП дітей із МПВДС це - порушення ходьби та деформації стоп, больовий синдром - у 51,8%, стомлюваність – у 83,9%. - у 96,4 % випадків хворих на ДЦП дітей МПВДС супроводжується ригідною еквінусною деформацією стопи; - у пацієнтів обох груп відзначено збільшення кута Meary та зменшення кута п’яткового нахилу, що свідчать про зниження медіального поздовжнього склепіння стопи, а збільшення кута надп’ятково-човноподібного перекриття стопи – свідчить про наявність патологічної абдукції переднього відділу стопи; - найбільш частою вторинною деформацією була ригідна супінаційна деформація переднього відділу стопи, яка зустрічалася у 62,9% дітей другої вікової групи; - визна¬чено значний відсоток (66,7 %) рецидивів МПВДС у дітей віком 7-10 років, яким застосовано хірургічні методики; - У 80 % із них зареєстровано хронічний больовий синдром, причиною якого, є конічна форма стандартного імплантата, що не відповідає анатомічній будові sinus tarsi. Виконано клініко-експериментальне дослідження з метою визначення проекції осі піднап’яткового суглоба на плантарну поверхню стопи у трьох групах дітей: здорові, здорові з МПВДС, хворі на ДЦП із МПВДС. Проведено біомеханічні дослідження на створених математичних моделях стопи у нормі та за МПВДС із використанням методу скінченних елементів і визначено особливості розподілу навантажень у стопі залежно від різних варіантів хірургічного втручання, які використовують для корекції МПДВС. Показано, що плосковальгусна деформація стопи призводить до підвищення рівня напружень в усіх кісткових елементах стопи, особливо на опорній поверхні п’яткової кістки та на поверхнях піднадп’яткового суглоба, а в результаті виконання усіх варіантів хірургічних втручань визначено суттєву нормалізацію напружень в кісткових елементах стоп. Доведено переваги розподілу напружень у п’ятковій і піднадп’ятковій кістках у разі артроерезу піднадп’яткового суглоба з використанням запропонованого порожнистого двоступеневого конусного імплантата порівняно зі стандартним. Запропонована триступенева робоча клініко-рентгенологічна класифікація тяжкості плосковальгусної деформації стоп у дітей із ДЦП. Розроблені алгоритми вибору методу хірургічного лікування МПВДС у хворих на ДЦП дітей, що засновані на урахуванні запропонованої робочої класифікації ступенів тяжкості деформації стопи, результатів біомеханічного моделювання, клініко-рентгенологічної, функціональної оцінки стану стопи, і передбачають вибір між м’якотканинними втручаннями і малоінвазивним піднадп’ятковим артроерезом, або коригувальною остеотомією кісток заднього та середнього відділів стопи чи артродезом суглобів заднього відділу стопи у поєднанні з втручаннями на м’яких тканинах (за показаннями). Представлені результати клінічної верифікації запропонованих алгоритмів відповідно до тяжкості плосковальгусної деформації стоп у хворих на ДЦП дітей. Зокрема, проведено апробацію малоінвазивної методики артроерезу піднадп’яткового суглоба для лікування МПВДС у 5 хворих (10 стоп) на ДЦП дітей, із використанням розробленого порожнистого двоступеневого конусного імплантату. Доведено ефективність та безпечність використання методики артроерезу піднадп’яткового суглобу, що дозволила отримати нормалізацію рентгенометричних параметрів у 89,4 % дітей та покращити функціональну мобільність у найближчі терміни після хірургічного втручання. Результати дослідження впроваджено в клінічну практику ДУ «Інститут патології хребта та суглобів ім. проф. М.І. Ситенка НАМН України», КНП ХОР «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» та інших лікарень України. Галузь використання – медицина (дитяча ортопедія).