Пошук академічних текстів

Реєстраційний номер

0821U101691, Дисертація доктора філософії

Назва роботи

Процесуально-правові засади виконання судових рішень в адміністративних справах

Здобувач

Смотрич Дмитро Володимирович,

Керівник Решота Володимир Володимирович
Опонент Ігонін Руслан Владиславович
Опонент Єсімов Сергій Сергійович
Рецензент Жаровська Ірина Мирославівна
Рецензент Скочиляс-Павлів Ольга Василівна

На здобуття

Доктор філософії, 081, Право. Право

Дата захисту

18-05-2021

Опис

Дисертацію присвячено визначенню процесуально-правових засад виконання судових рішень в адміністративних справах, а також розробленню пропозицій щодо удосконалення законодавства у відповідній сфері. Запропоновано поняття «виконання судового рішення в адміністративних справах» розглядати у двох аспектах – у матеріально-правовому та процесуальному. Встановлено, що у матеріально-правовому аспекті виконання судового рішення в адміністративному судочинстві – це невід’ємна складова права особи, яка звернулася до адміністративного суду за захистом порушених прав та охоронюваних законом інтересів у публічно-правих відносинах, на судовий захист та на справедливий суд, яке виражається у тому, що остаточне судове рішення, яким закінчено розгляд адміністративної справи або вирішено процесуальні питання та яке набуло законної сили, буде реалізоване своєчасно, у повному обсязі та у спосіб, визначений у резолютивній частині такого рішення. У процесуальному аспекті під виконанням судових рішень слід розуміти реалізацію суб’єктом, на якого судовим рішенням покладено відповідні зобов’язання, приписів резолютивної частини судового рішення, яке може виражатися у вчиненні таким суб’єктом певних дій, утриманні від їх вчинення або прийнятті певного рішення. Виявлені такі особливості порядку виконання судових рішень в деяких категоріях адміністративних справ: 1) у справах, в яких боржником є колегіальний суб’єкт публічного управління: способом виконання таких рішень є, як правило, прийняття конкретного рішення або вчинення певної дії на користь позивача, позаяк, виконання такого рішення у примусовому порядку можливо лише шляхом спонукання виконавцем або судом за допомогою процесуальних засобів та засобів примусу (штрафу) відповідного суб’єкта виконати рішення суду; 2) у справах про стягнення коштів з бюджетів: державний виконавець позбавлений можливості самостійно здійснювати списання коштів за виконавчими документами, оскільки стягнення коштів з державного бюджету покладається безпосередньо на державний орган, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, відповідно до того, в якому порядку надходять виконавчі документи. З метою удосконалення національного механізму забезпечення повного та своєчасного виконання судових рішень адміністративних судів доцільно застосувати такий досвід деяких зарубіжних держав: 1) запровадження інституту колективної відповідальності за невиконання судового рішення, якщо таке виконання покладено на колегіальний орган (Франція); 2) закріплення права судді призначити спеціального відповідального суб’єкта за виконання судового рішення (Італія); 3) запровадження інституту притягнення виконавців до відповідальності за неналежне, несвоєчасне виконання судового рішення (Литва); 4) детальне регулювання процедур примусового виконання судових рішень в адміністративних справах, прийнятих щодо бюджетних установ, юридичних осіб публічного права та ін. (Грузія); 5) закріплення строку добровільного виконання судового рішення в процесуальному кодексі та встановлення судового контролю за виконанням всіх судових рішень з можливістю накладення санкції за невиконання такого в добровільному порядку у встановлений кодексом строк (Казахстан). Запропоновано з метою удосконалення інституту виконання судових рішень в адміністративному судочинстві: 1) доповнити положення Закону України «Про виконавче провадження» статтею, в якій закріпити повноваження суду (судді) у виконавчому провадженні, а саме: здійснення судового контролю за виконанням судового рішення, розгляд справ про оскарження рішень, дій або бездіяльності державного або приватного виконавця тощо; 2) збільшити обсяг фінансування видатків держави на виконання судових рішень, боржником в яких є держава, зокрема, шляхом пошуку додаткових джерел, з яких формуватиметься спеціальний фонд у Державному бюджеті України, який спрямовуватиметься на покриття заборгованості держави перед громадянами, яка виникла на підставі судових рішень; 3) у ст. 264 КАС України встановити конкретний строк опублікування резолютивної частини рішення та закріпити обов’язкове залучення органів Міністерства юстиції України (якщо відповідний акт підлягає державній реєстрації), а також профільних міністерств та відомств, які є головними розробниками акта, що визнаний нечинним, до розгляду адміністративної справи; 4) визначити порядок виконання судових рішень органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами шляхом внесення відповідних доповнень до ст. 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та розробити з урахуванням положень БК України Типовий Порядок виконання судових рішень, боржником в яких є органи місцевого самоврядування, на основі якого відповідні місцеві ради розроблятимуть власний порядок, тощо.