Реєстраційний номер
0821U101916, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
23-04-2021
Статус
Захищена
Назва роботи
Механізми державного регулювання розвитку інституту усиновлення
Здобувач
Домбровський Кирило Григорович,
Керівник Трощинський Володимир Павлович
Опонент Сіцінська Майя Володимирівна
Опонент Антонова Олена Ростиславівна
Рецензент Лебединська Ольга Юріївна
Рецензент Кравченко Мілена В'ячеславівна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Національна академія державного управління при Президентові України
Опис
У дисертаційній роботі науково обґрунтовано теоретичні положення та розроблено практичні пропозиції та рекомендації щодо шляхів удосконалення механізмів державного регулювання розвитку інституту усиновлення в Україні.
У процесі дослідження розглянуто періодизацію становлення та розвитку інституту усиновлення.
Розкрито поняття державного регулювання інституту усиновлення.
Доведено, що мета державного регулювання інституту усиновлення полягає в охороні життя, здоров’я та інтересів усиновленої дитини, створенні належних умов проживання, навчання, соціального забезпечення, а також перебування в сім’ї усиновлювачів на правах сина чи дочки.
Розкрито сутність та структуру механізмів державного регулювання розвитку інституту усиновлення. Визначено, що механізмами державного регулювання розвитку інституту усиновлення є система взаємопов’язаних та взаємозалежних елементів, які чітко функціонують у соціальній сфері для виконання та забезпечення завдань за допомогою органів публічної адміністрації задля досягнення мети щодо державного регулювання усиновлення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, виховання їх у сім’ї, дотримання процедури усиновлення та таємниці усиновлення, а також здійснення психологічної підтримки таких сімей. Виокремлено нормативно-правовий, організаційно-функціональний, соціально-психологічний, фінансово-економічний та інформаційний елементи інтегрального механізму державного регулювання розвитку інституту усиновлення. Разом із тим, обґрунтовано, що зазначені елементи можна розглядати і як окремі (автономні) механізми державного регулювання розвитку інституту усиновлення. Автором дисертації в принагідних випадках застосовуються обидва ці підходи.
Систематизовано суб’єкти державного регулювання інституту усиновлення та їхні функції.
Аргументовано позицію, що взаємодія органів публічної адміністрації у сфері державного регулювання інституту усиновлення – це узгоджений взаємозв’язок завдань, які виникають щодо забезпечення процедури усиновлення цими органами, є обов’язковими для виконання, характеризуються спільними діями відповідних органів та передбачають відповідальність за їх невиконання згідно чинного законодавства.
Виокремлено форми реалізації взаємодії органів публічної адміністрації у сфері державного регулювання інституту. Розкрито основні принципи міжнародного усиновлення.Встановлено проблемні питання у сфері усиновлення іноземцями.
Проаналізовано розбіжності між українським та міжнародним законодавством. Розкрито основні проблеми реалізації завдань у сфері державного регулювання інституту усиновлення.
Запропоновано вдосконалення правових аспектів державного регулювання інституту усиновлення. Доведено доцільність внесення певних змін і доповнень до національного законодавства, а саме: до ч. 1 ст. 207 Сімейного кодексу України, виклавши її в такій редакції: «усиновлення» ‒ це пріоритетна форма влаштування у сім’ю дитини, батьки якої загинули, померли або невідомі чи дитини, батьки якої були позбавлені батьківських прав, а у виняткових випадках повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування на правах дочки чи сина, що здійснюється виключно на підставі рішення суду, з метою їх належного виховання, можливості отримання гідної освіти, соціального захисту та ін., при цьому між усиновлювачами та усиновленими дітьми виникають правовідносини як між рідними батьками та дітьми.
Обґрунтовано необхідність внесення низки змін до Сімейного кодексу України та Цивільного процесуального кодексу України.Доведено доцільність розробки та прийняття проекту Закону «Про державне регулювання інституту усиновлення в Україні» та створення при Кабінеті Міністрів Україні координаційного консультативно-дорадчого органу із забезпечення виконання завдань та функцій щодо дотримання прав, свобод та інтересів дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також дотримання прав потенційних усиновлювачів.
Виявлено, що діяльність Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини не регламентована жодним нормативно-правовим актом, запропоновано затвердити Постановою Кабінету Міністрів Положення про діяльність зазначеного департаменту.
Аргументовано необхідність вжиття низки заходів щодо підвищення якості роботи органів опіки та піклування й служб у справах дітей у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
Ключові слова:публічне управління; публічна політика; інститут усиновлення; державне регулювання інституту усиновлення; міжнародне усиновлення; механізми державного регулювання розвитку інституту усиновлення.
Дата реєстрації
2021-06-26
Додано/оновлено в НРАТ
2021-06-26 / 2026-06-30
