Пошук академічних текстів

Реєстраційний номер

0821U102002, Дисертація доктора філософії

Назва роботи

Лікування вродженої клишоногості та її рецидивів у дітей молодшого віку

Здобувач

Голубенко Олексій Олексійович,

Керівник Левицький Анатолій Феодосійович
Опонент Дігтяр Валерій Андрійович
Опонент Корольков Олександр Іванович
Рецензент Годік Олег Святославович
Рецензент Бензар Ірина Миколаївна

На здобуття

Доктор філософії, 222, Медицина

Дата захисту

23-06-2021

Опис

Дисертація присвячена покращенню результатів консервативних та хірургічних методів лікування вродженої клишоногості та її рецидивів у дітей періоду раннього дитинства шляхом впливу на додаткову точку човноподібної кістки під час гіпсування за методикою I.Ponseti та застосування ультразвукового дослідження Ахілового сухожилка з метою контролю тенотомії. Також запропонована схема етапності лікування вродженої клишоногості та диференційний підхід до вибору об’єму хірургічного лікування на основі клінічних критеріїв, даних цифрової плантографії та 3D моделі, що побудована на основі комп’ютерної томографії. Вроджена клишоногість є поширеною вадою розвитку, яка знаходиться на першому місці серед вроджених захворювань опорно-рухового апарату у дітей. Існує декілька теорій щодо можливих етіологічних факторів виникнення вродженої клишоногості: спадкова, екологічна (токсична теорія), нервово-м’язова, механічна. Більшість авторів вважає, що провідна роль у патогенезі вродженої клишоногості належить нервовій системі з наявною генетичною складовою, порушення проведення нервового імпульсу та м'язової дистонії, на користь якої свідчить гіпотрофія м’язів гомілки зі зменшенням її об’єму, які присутні в більшості дітей. Наявний м’язевий дисбаланс між сильним tibialis anterior та м’язами антагоністами призводить до повторної появи супінації стопи внаслідок чого виникає аддукція переднього відділу стопи. Генетична складова ідіопатичної клишоногості підтверджується тим фактом, що приблизно 25% усіх пацієнтів повідомляють про позитивну сімейну історію щодо клишоногості. Результати досліджень аналізу біопсії литкового м’яза у пацієнтів з рецидивами клишоногості вказують на присутність фіброзного переродження м’яза, зменшення кількості м’язевих волокон, присутність колагену, міобластів та артеріальні аномалії. У пацієнтів з цим захворюванням виявляються зміни як кістково-суглобових структур та капсульно-зв’язкового апарату, так і м’язового балансу та навику руху. На сьогодні у світі для лікування вродженої клишоногості використовуються різні за обсягом і характером методики. На етапах консервативного лікування найчастіше застосовують пасивну корекцію із застосуванням етапної гіпсової фіксації: метод Т.С. Зацепіна (1947), метод I. Ponseti (1963), метод І.Ю. Кличкової (2011). “Золотим стандартом” лікування вродженої клишоногості в світі вважається методика I. Ponseti, що заснована на біомеханічних принципах корекції деформації. Її ефективність за даними різних ретроспективних досліджень складає від 80 до 93%. Проте, незважаючи на великий і багаторічний досвід лікування даної патології, частота рецидивів після консервативного лікування у дітей в Україні і за кордоном варіює від 3,5% до 56% [Mahan S., 2017; Patel Y., 2020]. У випадках незадовільних результатів, що характеризуються неповною корекцією всіх елементів деформації, і рецидивів застосовується хірургічна корекція з використанням різних за технікою і обсягом медіальних, задніх і підошовних тенолігаментокапсулотомій або релізів, фіксація стопи за допомогою черезшкірного остеосинтезу за Г.А. Ілізаровим. На сьогоднішній день не існує єдиного підходу щодо методів хірургічної корекції, не достатньо вивченими залишаються причини виникнення рецидивів вродженої клишоногості, що обумовлює актуальність вищенаведеного питання. В роботі проведено ретроспективний аналіз даних історій хвороб 141 пацієнта (192 стопи), які були розділені на дві клінічні групи. I група включала 54 пацієнти (38,3%, 77 стоп) віком від 3 днів до 14 місяців, які проходили лікування етапними гіпсовими пов’язками за методикою I.Ponseti та одночасним впливом на човноподібну кістку, а також застосуванням ультразвукового дослідження після виконання транскутанної ахілотомії. В II групу увійшли 87 пацієнтів (61,7%, 115 стоп) віком від 6 місяців до 6 років, яким проводили різні за об’ємом хірургічні втручання. Тактика вибору об’єму хірургічного втручання залежала від клінічних критеріїв, даних цифрової плантографії, а також даних, що були отримані при побудові 3D зображення на основі комп’ютерної томографії. Визначення тяжкості деформації, а також результати лікування оцінювали за бальною шкалою Pirani [Pirani S.A., 2004] та порівнювали з даними клінічних досліджень представлених в літературі. На основі 3D моделі за даними комп’ютерної томографії проводили детальний аналіз особливостей компонентів деформації, виявляли аномалії розвитку: тарзальні коаліції - 6 пацієнтів (8 стоп), деформації клиноподібної кістки, п’яткового бугра, а також вроджені аномалії таранної кістки - 5 пацієнтів (7 стоп); розрахували кут остеотомії кубоподібної кістки, кут корекції супінації середнього відділу та аддукції переднього відділу стопи.