Пошук академічних текстів

Реєстраційний номер

0821U102307, Дисертація доктора філософії

Назва роботи

Кримінальне судочинство у Галичині за австрійським Кримінально-процесуальним кодексом 1873 року

Здобувач

Галабурда Тарас Ігорович,

Керівник Бойко Ігор Йосипович
Опонент Гавриленко Олександр Анатолійович
Опонент Дурнов Євген Сергійович
Рецензент Бобечко Назар Ростиславович
Рецензент Моряк-Протопопова Христина Миколаївна

На здобуття

Доктор філософії, 081, Право. Право

Дата захисту

15-09-2021

Опис

У дисертації комплексно досліджено здійснення кримінального судочинства у Галичині за австрійським Кримінально-процесуальним кодексом 1873 р. Вказано, що австрійський Кримінально-процесуальний кодекс 1873 р. був відображенням трансформації політичної системи в Австрії у другій половині XIX ст. З’ясовано, що австрійський Кримінально-процесуальний кодекс 1873 р. перебував у нерозривному зв’язку із попередніми законами, що регулювали кримінальне судочинство Австрії. Показано період реформ й особливості кодифікаційних робіт над проєктами австрійського Кримінально-процесуального кодексу 1873 р. Конкретизовано джерела, уточнено структуру та всебічно проаналізовано основні положення Кримінально-процесуального кодексу 1873 р. Досліджено питання набрання чинності австрійським Кримінально-процесуальним кодексом 1873 р., відповідно до якого австрійський парламент розглядав можливість введення кодексу та інституту присяжних тільки у королівствах та краях імперії, в яких діяв австрійський Кримінально-процесуальний кодекс 1850 р. З’ясовано, що до процесуальних гарантій прав особи за австрійським Кримінально-процесуальним кодексом 1873 р. належало право підозрюваного / обвинуваченого та інших учасників кримінального провадження мати захисника (адвоката), що гарантувало роз’ясненням йому цього права (§ 3, 41), наданням можливості обрати захисника та запросити його (§ 39, 440), наданням йому у передбачених законом випадках безоплатної допомоги захисника (§ 41, 347) тощо. З прийняттям Кримінально-процесуального кодексу 1873 р. порядок здійснення кримінального судочинства ґрунтувався на принципах законності, об’єктивної істини, усності та безпосередності, гласності, змагальності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, ініціювання судочинства лише за наявності скарги, забезпечення недоторканності права власності, вільної оцінки доказів судом, поваги до людської гідності, недопустимість повороту до гіршого, судового захисту порушених прав тощо. Визначено класифікацію доказів за Австрійським Кримінально-процесуальним кодексом 1873 р., котрі поділялися на докази щодо їх джерела та щодо їх предмета. В австрійському кримінальному судочинстві виділяли такі засоби доказування: огляд, висновки експертів, показання свідків, показання підозрюваного (обвинуваченого), листи й документи та узгодження кількох непрямих доказів тощо. Австрійський Кримінально-процесуальний кодекс 1873 р. встановлював загальну й виняткову юрисдикції, критерієм котрих був персональний характер, а саме правовідносини, що вирішувалися у військових судах, а також, правовідносини, що регулювалися міжнародним правом. Наголошено на тому, що австрійський Кримінально-процесуальний кодекс 1873 р. вперше врегульовував положення про експертний висновок як самостійний доказовий засіб у кримінальному судочинстві. Австрійський Кримінально-процесуальний кодекс 1873 р. встановлював чіткі терміни подання скарги – не пізніше шести тижнів з часу скоєння злочину. Прокурор був зобов’язаний ознайомитися з усіма повідомленнями щодо злочинів, у т.ч. анонімними. Підтверджено нечіткий розподіл компетенції між слідчим суддею і прокурором у контексті початку досудового слідства, а також те, що впровадження попереднього слідства у процес, яке передувало головному слідству, стало нововведенням австрійського Кримінально-процесуального кодексу 1873 р. Показано, що австрійський Кримінально-процесуальний кодекс 1873 р. допускав можливість заочного розгляду кримінальної справи, якщо присутність підсудного не була необхідною з огляду на тяжкість справи, і якщо йому загрожувало не більше п’яти років позбавлення волі (§ 427). Вирок у справі за участі присяжних міг бути оскаржений в апеляційному й касаційному порядку. Охарактеризовано стадії судового процесу за Кримінально-процесуальним кодексом 1873 р. до яких відносили: порушення кримінальної справи (тільки за наявності скарги публічної або приватної); дізнання (метою якою було отримання пояснень від підозрюваного, від потерпілого, фіксування доказів у справі) і винесення обвинувального акту (із визначенням кваліфікації вчиненого злочину); підготовка кримінального процесу (суд розглядав клопотання сторін про нові докази, призначав захисника для обвинуваченого, встановлював дату і місце розгляду справи); головне судове засідання (основний етап розгляду кримінальної справи); встановлення покарання для обвинуваченого (як судом самостійно, та і з допомогою суддів присяжних, котрі визначали винуватість / невинуватість підсудного); оголошення вироку (завершальний етап, де вирок визначали на нараді суду); оскарження вироку (подання апеляційної, касаційної скарги у встановлений термін); виконання вироку (врахування особливостей покарання).