Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0821U102514, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту 26-10-2021 Статус Запланована Назва роботи Політика консолідації держави в умовах системної кризи в Україні Здобувач Станіславенко Людмила Анатоліївна, Керівник Нагорняк Тетяна Леонтіївна Опонент Кривошеїн Віталій Володимирович Опонент Наумкіна Світлана Михайлівна Рецензент Мацишина Ірина Віталіївна Рецензент Стеблина Наталія Олександрівна Опис Здійснено комплексне дослідження політики консолідації держави в умовах системної кризи в Україні. Політика консолідації держави визначена як цілеспрямована та практико-орієнтована стратегія розвитку України, що має впроваджуватися шляхом якісних практик державних інститутів і недержавних інституцій задля інваріантизації - знаходження українським суспільством власного інваріанту (спільного мотиваційного концепту через «винесення за дужки» всіх розбіжностей) навколо принципів і функцій соціальної держави. Акцентовано, що в українському суспільстві за сучасних кризових умов, програми єднання України частіше ґрунтуються на основі негативних, оборонних стратегій (суспільна конфронтація, зовнішній ворог тощо). Акцентовано, що з часу проголошення незалежності політична система України не визначила і не побудувала модернізаційну модель, якої прагне і послідовно формує. Відповідно і відсутня публічна система заходів модернізації Україна, яка б була зрозумілою громадянам і до здійснення якої вони б були причетні. Тому система здатна продукувати лише сценарії циклічного розвитку. За таких умов держава стає асоціальною. На відміну від таких програм має бути сформована спільна політика держави і суспільства по консолідації України навколо єдиного і позитивного за змістом інваріанта – концепту, що не містить розбіжностей потрактування, негативних конотацій та формує спільність влади, громади і бізнесу. Структуру дослідження обумовила наступна наукова гіпотеза. За умов системної кризи, держава стає вразливим суб’єктом міжнародних відносин, посилюється внутрішній конфлікт між державними інститутами і недержавними інституціями, активізується потреба нових практик консолідації нації навколо не тільки ціннісної парадигми, а й соціально-економічних індикаторів розвитку системи. У дисертації доведено, що українська політична система перебуває у стані системної трансформаційної кризи, періодичні загострення якої завдають суттєвої шкоди рівню легітимності і стабільності владних інститутів та міжнародним позиціям України. З-поміж низки індикаторів системної кризи авторкою було обрано три компоненти, довкола яких побудовано об’єкт дослідження: криза легітимності державної влади і політичних інститутів, соціально-економічні показники розвитку та динаміка настроїв українців щодо своїх перспектив і оцінок сучасності. Визначені ключові фактори ерозії державної влади та кризи легітимності державних інститутів в Україні. Обґрунтовано твердження, що сформована в Україні модель соціально-економічних відносин самою своєю суттю перманентно продукує різноманітні кризи: економічні, інституційні, конституційні, світоглядні, які розвиваються в руслі трансформаційної кризи. Обґрунтовано, що вихід системи із кризи можливий за умови побудови державної політики у спосіб згуртування, об'єднання, консолідації суспільства і держави та активізації громадянського сектору. У межах категоріального апарату, за допомогою вказаних наук і наукових напрямів, а також на основі вивчення стану суспільних відносин в Україні та домінуючих сценаріїв відтворення наявною ціннісною парадигмою реальної політичної практики поступу держави, визначено такі етапи побудови інваріанту «держава-нація» внаслідок консолідації українського суспільства: консолідація-адаптація, консолідація-ідентифікація і консолідація-трансформація. Запропоновано інженерію моделювання політики консолідації держави в умовах системної кризи як модель консолідації держави-нації. На першому рівні деполітизації діалогу суспільства і держави навколо цінності Людини має бути сформований стратегічний план дій по консолідації усіх професійних і вікових, етнокультурних та інших груп інтересів. На другому рівні – соціально-економічної консолідації – має відбутися аудит наявних ресурсів, проблем, прогалин управління та акумуляція потенціалу. З-поміж основних завдань третього рівня моделі консолідації суспільства – соціокультурного єднання, передбачено, зокрема: міжкультурний діалог, напрацювання та розвиток громадських і культурних зв’язків та обмінів між громадами і територіями; зміцнення державного статусу української мови; формування інформаційного простору, що наповнюється власним порядком денним; зменшення цивілізаційних розбіжностей та об’єднання громадян країни на основі соціальних, а пізніше й національних цінностей. Політика консолідації держави має розглядатися як багатоаспектний, пролонгований в часі і здатний до трансформації і коригування комплекс механізмів нової політики та філософії державного управління. Дата реєстрації 2021-11-01 Додано в НРАТ 2021-11-01 Закрити