Реєстраційний номер
0821U102514, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
26-10-2021
Статус
Захищена
Назва роботи
Політика консолідації держави в умовах системної кризи в Україні
Здобувач
Станіславенко Людмила Анатоліївна,
Керівник Нагорняк Тетяна Леонтіївна
Опонент Кривошеїн Віталій Володимирович
Опонент Наумкіна Світлана Михайлівна
Рецензент Мацишина Ірина Віталіївна
Рецензент Стеблина Наталія Олександрівна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Донецький національний університет імені Василя Стуса
Опис
Здійснено комплексне дослідження політики консолідації держави в умовах системної кризи в Україні. Політика консолідації держави визначена як цілеспрямована та практико-орієнтована стратегія розвитку України, що має впроваджуватися шляхом якісних практик державних інститутів і недержавних інституцій задля інваріантизації - знаходження українським суспільством власного інваріанту (спільного мотиваційного концепту через «винесення за дужки» всіх розбіжностей) навколо принципів і функцій соціальної держави. Акцентовано, що в українському суспільстві за сучасних кризових умов, програми єднання України частіше ґрунтуються на основі негативних, оборонних стратегій (суспільна конфронтація, зовнішній ворог тощо). Акцентовано, що з часу проголошення незалежності політична система України не визначила і не побудувала модернізаційну модель, якої прагне і послідовно формує. Відповідно і відсутня публічна система заходів модернізації Україна, яка б була зрозумілою громадянам і до здійснення якої вони б були причетні. Тому система здатна продукувати лише сценарії циклічного розвитку. За таких умов держава стає асоціальною. На відміну від таких програм має бути сформована спільна політика держави і суспільства по консолідації України навколо єдиного і позитивного за змістом інваріанта – концепту, що не містить розбіжностей потрактування, негативних конотацій та формує спільність влади, громади і бізнесу.
Структуру дослідження обумовила наступна наукова гіпотеза. За умов системної кризи, держава стає вразливим суб’єктом міжнародних відносин, посилюється внутрішній конфлікт між державними інститутами і недержавними інституціями, активізується потреба нових практик консолідації нації навколо не тільки ціннісної парадигми, а й соціально-економічних індикаторів розвитку системи.
У дисертації доведено, що українська політична система перебуває у стані системної трансформаційної кризи, періодичні загострення якої завдають суттєвої шкоди рівню легітимності і стабільності владних інститутів та міжнародним позиціям України. З-поміж низки індикаторів системної кризи авторкою було обрано три компоненти, довкола яких побудовано об’єкт дослідження: криза легітимності державної влади і політичних інститутів, соціально-економічні показники розвитку та динаміка настроїв українців щодо своїх перспектив і оцінок сучасності.
Визначені ключові фактори ерозії державної влади та кризи легітимності державних інститутів в Україні.
Обґрунтовано твердження, що сформована в Україні модель соціально-економічних відносин самою своєю суттю перманентно продукує різноманітні кризи: економічні, інституційні, конституційні, світоглядні, які розвиваються в руслі трансформаційної кризи.
Обґрунтовано, що вихід системи із кризи можливий за умови побудови державної політики у спосіб згуртування, об'єднання, консолідації суспільства і держави та активізації громадянського сектору.
У межах категоріального апарату, за допомогою вказаних наук і наукових напрямів, а також на основі вивчення стану суспільних відносин в Україні та домінуючих сценаріїв відтворення наявною ціннісною парадигмою реальної політичної практики поступу держави, визначено такі етапи побудови інваріанту «держава-нація» внаслідок консолідації українського суспільства: консолідація-адаптація, консолідація-ідентифікація і консолідація-трансформація.
Запропоновано інженерію моделювання політики консолідації держави в умовах системної кризи як модель консолідації держави-нації.
На першому рівні деполітизації діалогу суспільства і держави навколо цінності Людини має бути сформований стратегічний план дій по консолідації усіх професійних і вікових, етнокультурних та інших груп інтересів.
На другому рівні – соціально-економічної консолідації – має відбутися аудит наявних ресурсів, проблем, прогалин управління та акумуляція потенціалу.
З-поміж основних завдань третього рівня моделі консолідації суспільства – соціокультурного єднання, передбачено, зокрема: міжкультурний діалог, напрацювання та розвиток громадських і культурних зв’язків та обмінів між громадами і територіями; зміцнення державного статусу української мови; формування інформаційного простору, що наповнюється власним порядком денним; зменшення цивілізаційних розбіжностей та об’єднання громадян країни на основі соціальних, а пізніше й національних цінностей.
Політика консолідації держави має розглядатися як багатоаспектний, пролонгований в часі і здатний до трансформації і коригування комплекс механізмів нової політики та філософії державного управління.
Дата реєстрації
2021-11-01
Додано/оновлено в НРАТ
2021-11-01 / 2026-07-01
