Пошук академічних текстів

Реєстраційний номер

0821U102517, Дисертація доктора філософії

Назва роботи

Клінічна діагностика та вибір хірургічного методу лікування пацієнтів з хронічним гемороєм III-IV ступеня

Здобувач

Сідорук Сергій Сергійович,

Керівник Василюк Сергій Михайлович
Опонент Саволюк Сергій Іванович
Опонент Теплий Валерій Віталійович
Рецензент Скрипко Василь Дмитрович
Рецензент Попович Юрій Іларіонович

На здобуття

Доктор філософії, 222, Медицина

Дата захисту

28-10-2021

Опис

У дисертації наведені теоретичні узагальнення і нове вирішення проблеми діагностики і лікування пацієнтів з хронічним гемороєм III-IV ступеня за Goligher, яке включає обґрунтування ролі функціональних розладів дефекації, дисплазії сполучної тканини та кровопостачання кавернозних тілець прямої кишки, якості життя хворих у безпосередньому та віддаленому періодах, результати яких дозволили удосконалити та доповнити методи операційного лікування. Проведене клінічне обстеження і лікування 140 пацієнтів з хронічним гемороєм III-IV ступеня за Goligher. Серед обстежених пацієнтів чоловіків було 58 (41,4±4,20 %), жінок - 82 (58,6±4,20 %). Більша частина пацієнтів була молодого віку (52,1±4,20 %). Особи середнього віку склали 25,0±3,70 %, літнього та старечого – 22,9±3,50 %. У всіх пацієнтів проводили пальцеве дослідження прямої кишки. Тонус зовнішнього і внутрішнього сфінктера був достатнім у 69,3±3,90 % і 62,9±4,08 % відповідно (p<0,001). Розтяжність і еластичність зовнішнього сфінктера була збережена у більшості пацієнтів (p<0,001) – 72,1±3,79 % і 76,4±3,59 %. Рідко при огляді у пацієнтів з хронічним гемороєм спостерігалася болючість – 8,6±2,37 %. Достатня вираженість вольового скорочення відмічалася у більшості пацієнтів – 92,9±2,18 % (p<0,001). Оцінку аноректальної дисфункції у пацієнтів з хронічним гемороєм III-IV ступеня за Goligher проводили, згідно критеріїв Rome IV. У пацієнтів з хронічним гемороєм III ступеня за Goligher достовірно рідше зустрічалися такі прояви аноректальної дисфункції як нетримання калу (OR 0,33, 95 %, CI 0,14-0,76, p=0,01), невизначений функціональний аноректальний біль (OR 0,24, 95 %, CI 0,09-0,60, p=0,003), швидкоплинна прокталгія (OR 0,18, 95 %, CI 0,06-0,56, p=0,003) та функціональні розлади дефекації (OR 0,26, 95 %, CI 0,11-0,60, p=0,002). Синдром Levator ani зустрічався з однаковою частотою і недостовірно відрізнявся у пацієнтів з різним ступенем тяжкості геморою. Дві і більше форми також частіше діагностували при геморої IV ступеня за Goligher - OR 9,05, 95 %, CI 3,70-22,15, p=0,001. При застосуванні методики огляду, рекомендованої ACG Clinical Guideline, в результаті аналізу функціонування м’язових елементів, які забезпечують адекватний механізм дефекації у пацієнтів з гемороєм III і IV ступеня за Goligher нами було виявлено п’ять варіантів функціональних розладів дефекації: фізіологічна реакція – у 51 пацієнта (36,4±4,07 %); диссинергія сфінктера – у 9 пацієнтів (6,4±2,07 %); спазм пуборектальної петлі – у 6 пацієнтів (4,3±1,71 %); диссинергічна дефекація – у 39 пацієнтів (27,9±3,79 %); неадекватна пропульсія – у 35 пацієнтів (25,0±3,66 %). При статистичному розподілі пацієнтів з хронічним гемороєм в залежності від віку та наявності дисфункції сфінктера і пуборектального м’язу, нами було встановлено, що різні порушення акту дефекації достовірно частіше спостерігалося у осіб молодого і зрілого віку. Було встановлено, що у 83 пацієнтів (59,3±4,15 %) була легка форма неспецифічної дисплазії сполучної тканини і у 57 (40,7±4,2 %) – середня. Серед пацієнтів з легкою формою 64 були з хронічним гемороєм III ступеня за Goligher і 19 – IV ступеня (OR 6,74, 95 %, CI 3,18-14,29, p<0,001; χ2=25,04). Серед хворих з середньою формою неспецифічної дисплазії сполучної тканини було 40 і 17, відповідно (OR 2,19, 95 %, CI 1,07-4,46, p<0,05; χ2=3,99). Було встановлено, що у всіх пацієнтів з хронічним гемороєм рівень оксипроліну у сечі був достовірно (p<0,05) підвищеним і склав 52,66±11,78 мг/добу. Спостерігалася залежність між підвищеним рівнем оксипроліну і наявністю геморою. У хворих на III ступінь цей показник складав 44,71±7,35 мг/добу, що достовірно (p<0,05) відрізнялося від показника пацієнтів з IV ступенем – 60,61±9,86 мг/добу. У групі контролю мінімальний показник оксипроліну у сечі складав 11,5 мг/добу, максимальний 31,8 мг/добу (медіана 18,2), тоді як у пацієнтів з гемороєм III ступеня мінімальний показник був 24,3 мг/добу, максимальний 65,2 мг/добу (медіана 45,9). У пацієнтів з IV ступенем медіана становила 55,23 мг/добу, при мінімальному показнику 40,5 та максимальному 78,2. Виявлені дані дозволяють підтвердити сполучнотканинну теорію розвитку. Аналіз випадків ранніх післяопераційних ускладнень показав, що проведення класичної гемороїдектомії Milligan-Morgan (перша група) у порівнянні з інтраопераційним застосуванням лазерного коагулятора (друга і третя групи) мало достовірно (p<0,001) вищу їхню частоту. Поряд із цим, при аналізі кількості пацієнтів різних груп, у яких відмічали інтра- і післяопераційні ускладнення, достовірної різниці не відмічали. У терміни 6 місяців нам вдалося провести аналіз післяопераційного стану у 113 пацієнтів, що склало 80,7 %. Частота ускладнень у віддалені терміни після операції Milligan-Morgan була достовірно вищою (р<0,05), ніж після лазерної відкритої гемороїдектомії і лазерної відкритої гемороїдектомії, доповненої лазерною транскутанною субмукозною мукопексією. Галузь – медицина.