Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0821U102810, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту 13-12-2021 Статус Запланована Назва роботи Конституційно-правові обмеження особистих прав і свобод людини: Україна та зарубіжний досвід Здобувач Хила Іван Юрійович, Керівник Ленгер Яна Іванівна Опонент Щербанюк Оксана Володимирівна Опонент Дешко Людмила Миколаївна Рецензент Заборовський Віктор Вікторович Рецензент Піфко Олександр Олександрович Опис Дисертація присвячена дослідженню основних конституційно-правових обмежень прав і свобод, що транслюють зміст такого. В ході дослідження визначено, що такими конституційними засадами можуть бути: визнання людини, її прав і свобод найвищою цінністю і повагу до гідності особистості; відповідність обмежень конституційно закріпленим цілям; пропорційність обмежень конституційним цілям, що включає в себе зміст обмеження в інтересах національної безпеки та захисту конституційного ладу, захист прав і свобод людини, її життя і здоров’я від різноманітних посягань. Права людини є фундаментальним змістом ліберальної (західної) концепції взаємин особистості і держави в сучасну епоху; вони окреслюють межі державної влади і визначають цілі державної політики. Тим самим вони, в кінцевому рахунку, виправдовують існування держави, оскільки остання бачить сенс свого існування в тому, щоб гарантувати і захищати, а також забезпечувати реалізацію прав і свобод особистості. Визначено, що однією з важливих переваг Конституції якраз і є те, що «основні характеристики всього конституційно-регламентованого простору в цілому і правової державності в особливості даються в ній з позицій і під кутом зору прав і свобод людини і громадянина, їх визнання і захисту». Аналізуючи законодавство України, а також міжнародні акти визначено, що встановлення людини, її життя і здоров’я найвищою цінністю є передумовою правової аксіоми про те, що всі інші суспільні цінності розташовуються по відношенню до неї на більш низькому рівні і не можуть їй суперечити, а відтак всі інші ідеї, якими обумовлюється обмеження прав і свобод, носять по відношенню до прав і свобод людини підпорядкований характер. Встановлено, що держава зобов’язана охороняти гідність у всіх сферах, що затверджує пріоритет людини та її прав і заборону обмежень, а відтак, особистість у її взаємовідносинах з державою виступає не як об’єкт, а як рівноправний суб’єкт. В ході дослідження визначено, що обмеження прав і свобод не носить персоніфікований характер, а поширюється на населення всієї країни, при цьому відбувається порушення балансу між владними повноваженнями держави і свободою людини, єдиним виправданням якого є захист інших більш важливих прав і свобод людини, а також досягнення правопорядку, захисту моральності та конституційного ладу. Крім того встановлено, що обмеження прав і свобод людини в умовах надзвичайного стану не носить довільного характеру, оскільки сучасні конституції в більшості своїй виходять з концепції правової держави, однією з ознак якої є визнання природного характеру прав і свобод людини. В результаті аналізу чинних правових джерел в зарубіжних країнах, встановлено, що існують можливість виокремити три моделі конституційного обмеження прав і свобод: перша, за якою встановлюється перелік тих прав, які можна обмежити; друга – перелік тих, що обмежити не можна; третя – говорить про те, що обмеження можливе, проте конкретні права не вказує, а відсилає до спеціального нормативного акту. Наслідком дослідження стало виділення основних принципів конституційного регулювання обмеження прав і свобод. Зокрема визначено, що обмеження прав і свобод викликано тим, що їх реалізація може привести до збільшення соціальної напруженості, що зашкодить нормальній роботі органів влади; повна поінформованість громадян про межі введення надзвичайного режиму, а також про те, які права і свободи, та в якому обсязі обмежуються; чітка вказівка на те, які права не можуть обмежуватися; перелік заходів, що вживаються в період дії надзвичайного стану; відсутність дискримінації виключно на основі раси, кольору шкіри, статі, мови, національної приналежності, віросповідання; обмеження прав і свобод в умовах надзвичайного стану має носити тимчасовий характер, а тому законодавство містить вимоги про обов'язкове зазначення в акті про введення надзвичайного або іншого стану терміну, на який він вводиться; обмеженням прав і свобод в умовах надзвичайного стану повинно відбуватися через призму парламентського контролю; запровадження надзвичайного стану не зупиняє діяльності судових органів. Дата реєстрації 2021-12-14 Додано в НРАТ 2021-12-14 Закрити