Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0821U102854, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту 07-12-2021 Статус Запланована Назва роботи Хірургічне лікування переломів проксимального відділу великогомілкової кістки Здобувач Чіп Євгеній Едуардович, Керівник Калашніков Андрій Валерійович Опонент Сулима Вадим Станіславович Опонент Левицький Анатолій Феодосійович Рецензент Курінний Ігор Миколайович Рецензент Коструб Олександр Олексійович Опис Дисертаційна робота присвячена вирішенню актуального наукового завдання травматології та ортопедії – покращенню ефективності хірургічного лікування переломів проксимального відділу великогомілкової кістки. Для вирішення поставленої задачі було проведено ретроспективний та проспективний аналіз ефективності лікування 125 хворих з переломами проксимального відділу великогомілкової кістки (ППВВК). Всі хворі були поділені на три групи відповідно до методу лікування: дослідна група (хворі які лікувалися за допомогою БІОС та LCP), де використовувався розроблений диференційований підхід до хірургічного лікування хворих з ППВВК; 1 контрольна група (хворі які лікувалися за допомогою DCР, АЗФ та гвинтами); 2 контрольна група (хворі які лікувалися консервативно). Ефективність проведеного хірургічного лікування оцінювали після консолідації перелому (через 1 рік після початку лікування) за шкалами Oxford та Neer-Grantham-Shelton. Визначено що найбільш ефективним способом лікування хворих з ППВВК є використання БІОС та LCP, частка добрих та відмінних результатів при цьому склала 88,33 %, негативних результатів – 3,34 %, що статистично достовірно (р≤0,01) відрізняється від результатів лікування хворих, де використовувались традиційні способи остеосинтезу. З метою визначення оптимального розташування металевого фіксатора при ППВВК проведене математичне моделювання стану пружних деформацій в системі кістка-фіксатор та ступеня переміщення фрагментів кісток залежно від типу фіксаторів та їх розміщення. Розроблено 4 моделі фіксації кісткових відламків із застосуванням пластин з кутовою стабільністю та інтрамедулярного блокуючого остеосинтезу металевим стрижнем: модель 1 – із застосуванням LCP по медіальної поверхні великогомілкової кістки; модель 2 – із застосуванням LCP по латеральної поверхні великогомілкової кістки; модель 3 – із застосуванням двох LCP по медіальній і латеральній поверхні великогомілкової кістки; модель 4 – із застосуванням блокуючого інтрамедулярного стрижня. За даними теоретично-біомеханічного моделювання визначено, що деформація та напруження, які виникають в системі фіксатор-кістка-міжкісткова мембрана-зв’язки достовірно нижча (р≤0,05) при білатеральному розташуванні накісткових пластин. Показники НДС металофіксатора при білатеральному застосуванні пластин складає 382,00 МРа, при медіальному – 1095,2 МРа, при латеральному – 880,56 МРа; НДС міжкісткової мембрани визначалися 5,94 МРа при білатеральному розташуванні пластин, 12,89 МРа при медіальному та 14,73 при латеральному розташуванні; переміщення моделей склали 1,41 мм для білатерального, 2,53 мм для медіального та 2,66 мм для латерального розташування пластин відповідно. Тобто оптимальним методом фіксації кісткових уламків при накістковому остеосинтезі уламкового перелому є фіксація обох опорних колон. Відмова від оперативного лікування в 45,16 % призводить до незадовільних результатів лікування хворих з ППВВК (за шкалою Oxford) та 58,06 % (за шкалою Neer – Grantham – Shelton) випадків. На основі проведених власних комплексних клінічних та біомеханічних досліджень, даних літературних джерел розроблений диференційований підхід до хірургічного лікування та реабілітації хворих з переломами проксимального відділу великогомілкової кістки. Розроблені схеми застосування хірургічного втручання залежно від загального стану хворого та м`яких тканин ушкодженого сегменту; наявності та тяжкості перелому малогомілкової кістки; величини проксимального фрагменту великогомілкової та можливості фіксації малогомілкової кісток; типу перелому за класифікацією АО; наявністю важких супутніх пошкоджень та системного остеопорозу. Вказані ознаки визначають вибір операційного доступу при застосуванні LCP та БІОС; вибір способу репозиції кісткових відламків та особливості післяопераційної реабілітації, а саме визначення рекомендованого навантаження на прооперовану кінцівку залежно від способу фіксації кісткових уламків. З’ясовано, що питома вага відмінних та добрих результатів лікування за шкалою Neer-Grantham-Shelton в дослідній групі спостереження, де застосовувались методики БІОС та LCP склала 88,33 % (38,33 % відмінних та 50 % добрих результатів), що статистично достовірно (р≤0,01) відрізняється в порівнянні з даними першої контрольної групи спостереження (20,59 % відмінних та 29,41 % добрих результатів), де використовувався традиційний остеосинтез. Отримано статистично достовірне (р≤0,01) зменшення незадовільних результатів лікування хворих саме в дослідній групі, що склало 3,34 % в порівнянні з даними першої (традиційний остеосинтез) (14,71%) та другої (консервативне лікування) (58,06 %) контрольних груп. Результати впровадження диференційного підходу до застосування остеосинтезу дозволили покращити ефективність хірургічного лікування на 30,39 %. Дата реєстрації 2021-12-17 Додано в НРАТ 2021-12-17 Закрити