Реєстраційний номер
0822U100222, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
30-12-2021
Статус
Захищена
Назва роботи
Суб’єктивне ставлення особи до об’єктивних ознак кримінального правопорушення та його кримінально-правове значення
Здобувач
Терпелюк Євгеній Володимирович,
Керівник Житний Олександр Олександрович
Опонент Павликівський Віталій Іванович
Опонент Шульга Андрій Михайлович
Рецензент Храмцов Олександр Миколайович
Рецензент Сироїд Тетяна Леонідівна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна
Опис
Дисертацію присвячено кримінально-правовому аналізу феномена суб’єктивного ставлення особи до об’єктивних ознак вчинюваного нею кримінального правопорушення та його значенню в кримінальному праві України. З урахуванням наявних теоретичних розробок, досвіду нормативного регулювання та практичної реалізації відповідних законодавчих положень досліджено його доктринальні, історичні, ідеологічні, кримінально-політичні, законодавчі та правозастосовні аспекти.
Визначаючи місце суб’єктивного ставлення особи до об’єктивних ознак вчинюваного кримінального правопорушення в системі кримінального права України дисертант аналізує зв’язки цієї ідеї з принципами кримінального права, а також враховує вітчизняні традиції конструювання підстави кримінальної відповідальності як наявності в поведінці особи суми специфічних ознак, охоплених юридичною конструкцією «склад кримінального правопорушення». Доводиться, що вимога наявності певного суб’єктивного ставлення особи до об’єктивних ознак кримінального правопорушення є складовою принципу винної відповідальності у кримінальному праві України, а також похідною від визнання вини обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони складу кримінального правопорушення.
Вивчено правові акти періоду Х–ХХІ століття, а також новітні законопроєктні розробки в частині регулювання ними суб’єктивної сторони, вини, диференціації її форм та видів, їх інтелектуальних та вольових моментів. Виявлено, що досліджуваний феномен був відомий в кримінальному праві ще за часів дії Руської Правди, а згодом відобразився в Литовських Статутах, Судебниках, Правах, за якими судиться малоросійський народ, російському імперському законодавстві радянському кримінальному законодавстві та законодавстві незалежної Української держави.
Здійснено огляд способів нормативного регулювання кримінально значимого суб’єктивного ставлення особи до вчинюваного посягання (у т.ч. до об’єктивних його ознак) в кримінальному законодавстві зарубіжних держав (країн Західної й Східної Європи) та у міжнародному кримінальному праві (в Римському статуті Міжнародного кримінального суду). Виявлено риси подібності й відмінності між цими актами й Кримінальним кодексом (далі – КК) України в частині регламентації вказаного питання.
Розглянуто особливості суб’єктивного ставлення винного до об’єкта при заподіянні останньому шкоди «ззовні», коли винний здійснює посягання на носія (суб’єкта) суспільних відносин. Доведено, що не зважаючи на форму прояву посягання, має місце якщо не повне знищення або пошкодження, то щонайменше трансформація суспільних відносин власності, де винний виявляючи своє негативне ставлення до права іншої особи протиправно отримує можливість користування майном, а фактичне вилучення майна, навіть без втрати власником права на володіння ним, само по собі вже унеможливлює будь-які законні операції з ним.
Досліджуючи ставлення до предмета кримінального правопорушення зазначається, що винним предмет усвідомлюється, він виражає своє ставлення до цінності речі, її соціальної значимості, а не до форми. При цьому ставлення до такої речі або негативне, або байдуже.
Констатується, що ставлення винного до потерпілого та його ознак у КК України фактично змодельовано у одній з двох форм: усвідомлення та завідомість.
Констатується, що як акт вольової поведінки людини, кримінальне правопорушення являє собою психофізичну єдність об’єктивної (зовнішньої – фізичної) і суб’єктивної (внутрішньої – психічної) сторін діяння. Обґрунтовано, що вчиняючи активну кримінально протиправну поведінку (дію), особа усвідомлює вчинення нею конкретного, суспільно небезпечного, протиправного, вольового акту.
Визначено, що кримінально-правова кваліфікація діянь за наявності юридичної помилки за таких умов здійснюється на загальних підставах за виключенням юридичної помилки у кримінальній непротиправності (незлочинності) діяння.
Встановлено, що у більшості кримінальних правопорушень з матеріальним складом визначені законом суспільно небезпечні наслідки за своїм змістом не є наслідками кримінально протиправного діяння, а становлять ознаку нормативного характеру, яка вказує на певний розмір або обсяг спричиненої шкоди і є єдиним можливим механізмом виокремлення зі всієї сукупності посягань саме таких, що за своїм рівнем та характером відповідають суспільній небезпечності такого соціального явища, як кримінальне правопорушення.
Акцентовано увагу на тому, що статті 23–25 КК України при визначенні вини, умислу та його видів, необережності та її видів не містять згадувань про психічне ставлення особи до місця, часу, обстановки, способу або засобів вчинення кримінального правопорушення, а також про психічне ставлення особи до розвитку причинного зв’язку між кримінально протиправним діянням та його суспільно небезпечними наслідками.
Дата реєстрації
2022-01-14
Додано/оновлено в НРАТ
2022-03-09 / 2026-07-01
