Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0822U100564, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту 28-01-2022 Статус Запланована Назва роботи Драматургічні категорії в системі художнього мислення Василя Стефаника. Здобувач Голод Наталія Степанівна, Керівник Хороб Степан Іванович Опонент Набитович Ігор Йосипович Опонент Швець Алла Іванівна Рецензент Девдюк Іванна Василівна Рецензент Яцків Наталія Яремівна Опис Дисертацію присвячено дослідженню індивідуального авторського стилю Василя Стефаника, його творчого методу, розглянутого крізь призму генологічного аналізу значущості драматургічних категорій у системі художнього мислення письменника й у контексті культурно-історичного та літературно-мистецького процесів кінця ХІХ – початку ХХ століть. Зазначений період – надзвичайно насичений і вагомий в аспекті здобутків і рівня розвитку українського красного письменства, відтак роль і місце Василя Стефаника, як «найбільшого артиста» й «абсолютного пана форми», за І. Франком, у національному літературному процесі має значення не лише суто естетичне, а й історичне. Творчість покутянина не тільки еруптувала на поверхню іманентні закони і закономірності, за якими відбувався розвиток світової та національної літератури зазначеного періоду, але й стала своєрідним орієнтиром і зразком індивідуально-авторського налаштування жанрово-стилістичних «опцій» як для сучасників письменника, так і для численних його послідовників, для прихильників сповідуваних ним ідейно-естетичних принципів, прийомів і засобів художнього зображення. Важливим є також з’ясування відповідності Стефаникового тяжіння до драматургізації епосу тенденціям у розвитку світового літературного процесу кінця ХІХ – початку ХХ століть. У першому розділі дисертації йдеться про те, що проблема дифузії жанрів є однією з найбільш актуальних у сучасній генології. Практично кожен глибокий дослідник у царині генерики змушений був так чи так торкнутися хоча б окремих її аспектів. Йдеться зокрема про праці українських і зарубіжних науковців – І. Денисюка, Н. Копистянської, Т. Бовсунівської, Н. Шумило, Н. Калениченко, Т. Гундорової, С. Хороба, В. Миронюк, Ф. Білецького, А. Ткаченка, М. Кодака, Н. Мафтин, А. Черниш, Н. Бернадської, Р. Сендики, М. Бахтіна, Ц. Тодорова та інших. У сучасній генериці маємо дві, позірно протилежні, але насправді діалектично споріднені тенденції, які й зумовлюють актуальність вивчення явища дифузії жанрів. З одного боку, це створення об’єктивних передумов для розвитку гібридних форм у сучасному літературному процесі; з іншого – це необхідність канонізації, «узаконення» цих форм в оновленому «реєстрі» літературних «ґатунків». Більшість науковців вважають, що типологія жанрів за родами була витримана лише в класицизмі з його вимогою чистоти й канонічності літературних форм, а в таких літературних напрямах, як романтизм, реалізм, модернізм, жанри виникають часто на перехресті лірики, епосу та драми. Вивчення проблеми драматургічності в літературознавчому й мистецтвознавчому дискурсах вимагає чіткої диференціації та ідентифікації семантичних полів понять «драма», «драматургія», «драматизм», «драматичність», «театральність», «сценічність», «драматургічність». Що ж стосується самого терміну драматургічність, то, відзначаючи його полісемантичність і контекстуальну зумовленість, маємо на увазі передусім його номінативну спрямованість на позначення поетики драматургічного тексту загалом і стилістичної майстерності автора зокрема. Відтак, одне з його універсальних визначень – «це система виражальних засобів драматургії як виду мистецтва» (К. Поліщук). Похідним від такого розуміння драматургічності є розгляд її структурних компонентів, які дослідники вбачають «в особливому розвиткові конфлікту, в побудові інтриги, у специфіці «побудови» сцени і характеристики персонажів, їх появи і дій» (М. Федотова); в образі, характері, сюжеті, мотиві, підтексті, цілісності, гармонійності (Г. Клочек) тощо. Дата реєстрації 2022-02-03 Додано в НРАТ 2022-03-09 Закрити