Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0823U100236, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту 03-04-2023 Статус Запланована Назва роботи Кримінальна відповідальність за розголошення інформації з обмеженим доступом Здобувач Прокопчук Тімеа Йосипівна, Керівник Стрижевська Анжела Анатоліївна Опонент Пономаренко Юрій Анатолійович Опонент Вознюк Андрій Андрійович Рецензент Заярний Олег Анатолійович Рецензент Задоя Костянтин Петрович Опис У дисертації комплексно досліджено проблеми кримінальної відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, обґрунтовано нові наукові положення та розроблено пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання у цій сфері. Сформульовано новий наскрізний підхід до вивчення групи посягань на інформацію з обмеженим доступом, яку слід виділяти не за ознакою предмету, а за змістом діяння. Його результатом стало теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання щодо визначення ключових ознак юридичних складів кримінальних правопорушень розголошень інформації з обмеженим доступом, розробка типової моделі нормативно-теоретичної юридичної конструкції розголошення інформації з обмеженим доступом, типових меж караності відповідних кримінальних правопорушень, а також розробка рекомендацій щодо вдосконалення кореспондуючих їм норм у Кримінальному кодексі України. Розглянуто стан наукового дослідження проблем кримінальної відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом та вивчено регламентацію кримінальної відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом в окремих джерелах і пам’ятках права на теренах України. Зокрема, встановлено, що виникнення кримінальної відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом історично пов’язане із охороною з боку держави конкретних видів певних типів інформації. Вона часто зумовлена розвитком відповідного галузевого законодавства або політичною волею без належного обґрунтування. Особливу увагу приділено встановленню типів зв’язків норм регулятивного та кримінального права, які поширюють свою дію на розголошення інформації з обмеженим доступом, які не зводиться до бланкетності та класифікації видів інформації з обмеженим доступом. Автором вперше обґрунтовано, що найкращим є логічний зв'язок між регулятивним зобов’язанням та кримінально-правовою забороною (зв’язок протилежності: якщо зобов’язання дотримується – заборона не порушується), оскільки йдеться про рівнозначні загальні судження, в яких за кожним мислимим у суб'єкті елементом множини стверджується (зобов’язання) чи заперечується (заборона) певна ознака. Аргументовано, що існування у регулятивному законодавстві загальної норми-заборони, норми-обов’язку чи нормиправа є нормативним підґрунтям для криміналізації відповідного типу протиправної поведінки щодо розголошення охоронюваної законом інформації, а також що урегульованість у галузевому законодавстві випадків правомірного оприлюднення інформації з обмеженим доступом дозволяє робити висновки про зміст ознаки протиправності кримінальних правопорушень-розголошень. Виявлено недоліки норм регулятивного права, які не дозволяють систематизувати предмети кримінальних правопорушень-розголошень: неузгодженість обсягу понять конкретних видів інформації з обмеженим доступом, невизначеність змісту окремих їх видів, несистемна диференціація видів протиправних діянь, відсутність єдиного термінологічного апарату. Здійснено аналіз норм, що передбачають відповідальність за розголошення інформації з обмеженим доступом, та практики їх застосування. Обґрунтовано, що існуючі норми-заборони, які стосуються посягань на інформацію з обмеженим доступом, неможливо систематизувати шляхом їх об’єднання в межах окремого розділу Особливої частини КК України, адже на сьогодні концептуальною підставою для об’єднання складів кримінальних правопорушень у окремі розділи є їх так званий родовий об’єкт. Обґрунтовано існування двох взаємовиключних моделей типових нормативнотеоретичних юридичних конструкцій: протиправного заволодіння інформацією (для «зовнішніх» посягань без надання юридичного значення подальшим діям щодо зберігання, поширення, іншого використання інформації) та розголошення (особою, яка правомірно заволоділа інформацією). Обгрунтовано, що до обов’язкових компонентів типової нормативнотеоретичної юридичної конструкції розголошення інформації з обмеженим доступом належать об’єктивні (інформація як предмет, розголошення як протиправне діяння) та суб’єктивні характеристики (прямий чи непрямий умисел, т. зв. «секретоносій» як спеціальний суб’єкт), а також зв’язки між ними (причинно-наслідковий зв'язок). Додатковими компонентами можуть бути наслідки, спеціальні мотив чи мета тощо. Запропоновано загальне визначення розголошення інформації як умисної дії чи бездіяльності особи, яка володіє інформацією з обмеженим доступом у зв’язку з професійною чи службовою діяльністю або якій ця інформація була довірена її володільцем або розпорядником, у результаті якої такою інформацією заволоділа хоча б одна стороння особа. Обґрунтовано, що не є кримінально караним необхідне в демократичному суспільстві поширення інформації з обмеженим доступом для забезпечення національної або громадської безпеки, економічного добробуту чи прав інших осіб. Дата реєстрації 2023-04-24 Додано в НРАТ 2023-04-24 Закрити