Пошук академічних текстів

Реєстраційний номер

0823U100796, Дисертація доктора філософії

Назва роботи

Перманентні зернові кризи в українському селі в роки непу (1921–1929 рр.)

Здобувач

Очеретяний Владислав Віталійович,

Керівник Лазуренко Валентин Миколайович
Керівник Зленко Алла Миколаївна
Опонент Священко Зінаїда Василівна
Опонент Котляр Юрій Вадимович
Рецензент Коцур Віктор Петрович
Рецензент Хмельницька Людмила Василівна

На здобуття

Доктор філософії, 032, Історія та археологія

Дата захисту

22-11-2023

Опис

У дисертації на основі критичного аналізу історичних джерел, здобутків історіографії, сучасної методології історичної науки прослідковано радянську політику в сільському господарстві в умовах непу, показано методи і принципи її здійснення в окремих секторах сільського господарства і насамперед у зерновиробництві. Актуальність дослідження. Актуалізовано увагу на тому, що нагальною є потреба в уважному та неупередженому вивченні вітчизняного історичного досвіду, зокрема періоду непу як одного з найбільш знакових в історії України ХХ ст., який був наповнений значним потенціалом, проте не зміг повною мірою себе проявити внаслідок брутального й економічно невиправданого втручання командно-адміністративної системи радянського режиму в функціонування господарсько-економічного життя. Проблематика дослідження має наукове, теоретико-методологічне і практичне значення для відтворення низки актуальних проблем у рільництві як у базовій галузі сільського господарства, і насамперед головній його складовій – зерновиробництві. Навіть у період найбільшого розквіту непу, коли реальна практика продемонструвала успіхи в зерновиробництві як основній статті доходів селянських господарств, що сприяло вже на середину 1920-х рр. їх економічному зміцненню, радянська соціально- економічна політика робила ряд непослідовних, алогічних, неконструктивних кроків, результатом чого стала руйнація традиційних селянських устоїв, нівелювання мотивації українського селянина до сільськогосподарської праці в цілому і до вирощування зернової продукції зокрема. В першому розділі проведено аналіз ступеня наукової розробки проблеми в історіографії, результати якого свідчать про те, що обрана тема не була обділена увагою науковців. Встановлено, що, попри широкий спектр теоретичних напрацювань і розширення діапазону конкретно-історичних досліджень, питання, пов’язані з впливом суспільно-політичних та соціально-економічних процесів на українське зерновиробництво в досліджуваний період, практично не виокремлюються із загального русла досліджень як історії українського доколгоспного села, селянства, так і аграрних відносин. Джерельна база є достатньо репрезентованою для реалізації поставлених у дисертації завдань. В основу дослідження покладено різнотипні історичні джерела, ретельне й критичне опрацювання яких сприяло об’єктивному і достовірному висвітленню суті перманентної кризи українського зерновиробництва, причин її виникнення і деструктивних наслідків, спричинених згубністю командно-адміністративних методів керівництва в аграрному секторі, невідповідністю між декларативними заявами політичного керівництва і реаліями його ж фінансово- економічної політики. Творче застосування наукових принципів та методологічних підходів сприяло забезпеченню сутності логіки перебігу неоднозначних і різнобарвних суспільно-політичних та соціально- економічних процесів у період, що досліджується. В другому розділі з’ясовано стан сільського господарства України в роки військових лихоліть 1914–1921 рр., їх деструктивний вплив на основні виробничо-економічні елементи рільництва та зерновиробництва. Констатовано, що за роки імперіалістичної війни українське сільське господарство було суттєво поруйноване внаслідок значних втрат робочої сили, виснаженості трудових ресурсів села, конфіскації тяглової сили як основної рушійної сили землеробства, критичного зменшення постачання сільськогосподарського інвентарю. З’ясовано, що суспільно-політичні та соціально-економічні катаклізми, спричинені імперіалістичною війною, призвели до зниження товарності селянських господарств, відповідно – й до скорочення об’ємів товарного хліба, і як наслідок – обумовили кризу хлібного ринку. Визначено, що в роки української революції 1917–1921 рр. всі політичні формації намагались вирішити аграрне питання – кожна по- своєму. Селянський фактор став одним із ключових чинників революційної доби, і спробами владнати земельне питання різні політичні режими прагнули «перетягти» на свій бік масове українське селянство, яке складало левову частку збройних формувань політичних таборів різного ґатунку. Доведено, що на стан зерновиробництва в Україні катастрофічно вплинули шаленства радянського режиму, більшовицькі експерименти в сільському господарстві, спроби впровадження утопічної ідеї негайного стрибка до соціалізму в землеробстві, політика воєнного комунізму, продовольча розкладка. Обґрунтовано твердження щодо того, що запровадження більшовицької аграрної воєнно-комуністичної доктрини мало руйнівні наслідки для сільського господарства і насамперед зерновиробництва.