Реєстраційний номер
0823U100963, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
28-10-2023
Статус
Захищена
Назва роботи
Роль контрабаса у творчості композиторів XX століття: від оркестрового до сольного інструмента
Здобувач
Дікарєв Сергій Григорович,
Керівник Ніколаєвська Юлія Вікторівна
Опонент Сюта Богдан Омелянович
Опонент Черноіваненко Алла Дмитрівна
Рецензент Мельник Алла Олексіївна
Рецензент Савченко Ганна Сергіївна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Харківський національний університет мистецтв імені І.П. Котляревського
Опис
Дисертація присвячена дослідженню ролі контрабаса в музичному мистецтві ХХ століття, яке докорінно змінило статус та семантичні амплуа інструмента. Часові межі увиразнюють суттєву еволюцію, що відбивається у композиторській та виконавській творчості. Метою дисертації є аналіз ролі контрабаса як оркестрового та сольного інструмента в творчості європейських, американських та українських композиторів XX століття в аспектах історичної, національної, жанрово-стильової та виконавської специфіки.
Матеріалом дисертації є твори європейських, американських та українських композиторів, серед яких – симфонічні і камерно-інструментальні композиції ХХ ст., твори для контрабаса соло; окрема увага приділена композиціям П. Гіндеміта (Соната для контрабаса і фортепіано, Пародія для кларнета in B і контрабаса «Музичний квітковий сад і всяка всячина в Лейпцигу» та його маловідомий твір Вісім п’єс для контрабаса solo). Зокрема, у дисертації проаналізовано такі твори, як «Кармен-фантазія» для контрабаса Ф. Прото та «Концертний дует» К. Пендерецького, вперше детально висвітлюється композиції за участю контрабаса українських композиторів (близько 20), багато з яких раніше не були представлені в наукових дослідженнях, що складає позиції новизни.
Методологія дослідження охоплює історіографічний, жанрово-стильовий, структурно-функціональний та компаративний підходи до аналізу творчості для контрабаса.
Наукова новизна отриманих резyльтатів полягає у системному аналізі шляхів розвитку контрабаса від оркестрового до сольного інструмента у композиторській творчості XVII–XXІ ст. У музикознавстві вперше: систематизовані камерно-інструментальні твори за участі контрабаса, створені у XX ст.; репрезентована специфіка еволюції функціональності інструмента, що увиразнено в партіях контрабаса в симфонічних та камерно-інструментальних творах композиторів XX століття; представлено шлях розвитку українського контрабасового мистецтва XX століття; уведено в науковий обіг партитури творів для контрабаса українських композиторів; актуалізовано у науковому та виконавському просторі «Вісім п’єс для контрабаса соло» П. Гіндеміта, майже невідомий українському слухачеві.
У Висновках спостереження щодо еволюції контрабаса підсумовані у декількох вимірах. Так, в історичнному вимірі названо декілька етапів розвитку інструмента. Зокрема, такі: - до початку ХХ століття, коли контрабас традиційно в оркестрових партитурах дублював партію віолончелі на октаву нижче, хоча й були деякі експерименти з його функцією; -перша половина ХХ століття – період переосмислення ролі контрабасу в оркестрі та камерній музиці, зокрема, в творчості П. Гіндеміта, який активно включає контрабас у свої твори, надаючи йому солюючі ролі та використовуючи його унікальні звукові можливості, змінивши вектори відношення до контрабасу; -друга половина ХХ ст. - початок ХХІ ст. – період, коли контрабас зазнав значущих трансформацій, постійно зростала кількість творів, його роль у камерній музиці ставала все більш різноманітною, урізноманітнюється техніка (натуральні та штучні флажолети; розширені піцикато техніки, використання різних частин руки для створення унікальних звуків; залучення електроніки: педалі ефектів, підсилювачі та лупери; перкусійні техніки: вдари по корпусу контрабаса або струнах), запозичуються елементи гри з джазу, року, авангарду та ін., що дозволяє розширити звукові можливості контрабасу.
В межах жанрового виміру виокремлено ансамблі (дуети, тріо, квартети), причому однорідні чи змішані (Л. Грабовський, І. Карабіць, В. Лиховід, О. Гоноболін, А. Загайкевич), жанр сонати (Ю. Іщенко, Г. Окань, В. Коршунов), концерт (І. Жванецька, Є. Мілка, Я. Лапинський, П. Ладиженський, Г. Ляшенко, З. Алмаші, Г. Окань), мініатюри (М. Чайкін, І. Хуторянский, О. Щетинський, О Клименко). Хронологічний покажчик камерно-інструментальних творів за участі контрабасу, створених у XX столітті, дає підстави стверджувати, що творчість для контрабаса склалася як художня цілісність із своєю жанровою системою.
Протягом ХХ ст. змінилася семантика контрабаса. Якщо раніше його звучання в основному асоціювалося з величністю, статикою, слугуючи основним глибоким фундаментом звучання в оркестрах, то в сучасній музиці контрабас часто використовується для створення незвичайних, експериментальних звуків, що можуть передати широкий спектр настроїв і емоцій. Завдяки таким змінам контрабас стає все більш значущим для композиторів, дозволяючи їм відкрити нові обрії музичній творчості.
Національний вимір унаочнено творчістю представників європейської, американської та української шкіл. Нарешті, виконавський вимір уможливлює розвиток композиторської творчості. Все викладене вище підтверджує, що роль контрабаса в творчості композиторів ХХ (і ХХІ) ст. стає все більш багатогранною, що свідчить про зміну парадигми в його сприйнятті, з одного боку, як інструмента з власним унікальним голосом в партитурі сучасності, з іншого – як інструмента універсального, який має можливості для втілення найсміливіших творчих ідей.
Дата реєстрації
2023-10-23
Додано/оновлено в НРАТ
2023-10-23 / 2026-07-01
