Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0823U101371, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту 17-11-2023 Статус Запланована Назва роботи Симпозіумний рух України та світова скульптурна практика кінця ХХ – початку ХХІ століть Здобувач Стрельцова Марина Володимирівна, Керівник Протас Марина Олександрівна Опонент Хижинський Володимир Вікторович Опонент Гончаренко Анастасія Олексіївна Рецензент Мазур Вікторія Павлівна Рецензент Денисюк Ольга Юріївна Опис Дисертація є комплексним дослідженням національної симпозіумної практики межі ХХ–ХХІ ст. в її кореляції з еволюцією світової пластики. Враховуючи активну динаміку українських симпозіумів, мета дослідження – встановити роль скульптурних симпозіумів у процесі формування головних тенденцій еволюції сучасної української скульптури, а саме концептуальних дизайн-об’єктів і творів, орієнтованих на художньо-образну епістему; визначити місце та значення симпозіумного руху України в контексті світової скульптурної практики, зокрема міжнародного симпозіумного руху, на зламі ХХ–ХХІ ст. Зазначена тема потребує подальшого вивчення в українському і закордонному мистецтвознавчому дискурсі, зокрема у контексті негативних наслідків комодифікації культурного продукту під впливом неоліберальної економіки. Атрибуція та систематизація репрезентативної об’єктної бази дослідження оприявнили факт повної втрати або пошкодження деяких пленерних скульптур. Незрозумілим залишається їх стан на тимчасово окупованих територіях України. Вказано, що започаткуванню симпозіумного руху на українських теренах сприяли нові умови містобудівного та соціального характеру, а також поступова еволюція й вихід пластики в публічний простір. Засновником українського симпозіумного руху (1986) став київський скульптор Ю. Синькевич. З’ясовано, що першому (1986-1990-ті) етапу національного симпозіумного руху властивий історизм художньої свідомості скульпторів, спричинений пошуками ними «українського стилю» та активізацією процесу національної самоідентифікації в українському суспільстві. Певні митці поколінь 1960-х і 1970-х оновлювали свою пластичну лексику завдяки праці у твердих матеріалах без проміжних моделей та зверненню до модерністської традиції. Натомість деякі представники молодого покоління, становлення якого припало на більш демократичний період другої половини 1980-х, сприймало актуалізацію національних художніх кодів у постмодерністській площині. Другий етап (2000-ті) характеризується більшою концептуалізацією симпозіумної практики та підпорядкуванням її стратегіям public art і артринку. Цим наративам глобалізації протистояли концепції окремих симпозіумів, орієнтованих на етнонаціональний дискурс і трансцендентальну естетику. Завважено, що еволюція міжнародного симпозіумного руху віддзеркалює перехід від автономної артепістеми модернізму до концептуально-просторового сприйняття скульптури в межах «розширеного поля» постмодернізму. Серед головних світових симпозіумних тенденцій виявлено: уніфікацію та концептуалізацію художньої мови, дизайнизацію та загальну комерціалізацію. Доведено, що сьогодні міжнародний симпозіумний рух не є в авангарді формальних і стилістичних новацій світової скульптурної практики. Утім, його інституціоналізація, динамічне поширення світом, а також сприяння сталому міському розвитку доводить культурно-мистецьку релевантність симпозіумного явища. Попри свою специфіку поступ українського пленерного руху суголосний актуальним процесам у міжнародному симпозіумному русі та світовій скульптурній практиці. Порівняльний аналіз парадигм національних симпозіумів продемонстрував перспективність насамперед приватної та гібридної симпозіумних моделей, котрі взорують на актуальні тенденції світової культуріндустрії та віддають пріоритет проєктам сontemporary art. Проте основа українського симпозіумного руху – муніципальна модель – залишається затребуваною. Національна симпозіумна практика можу бути визначена як мистецтво в публічному просторі / громадських місцях (art in public places), котре має неабиякий соціокультурний потенціал і здатне у межах руху сталого урбанізму сприяти створенню безпечних та інклюзивних міст, що є надважливим у контексті повоєнного відновлення України. Введено в науковий вжиток репрезентативну вибірку ландшафтних творів українських митців, які нині є активними учасниками міжнародного симпозіумного руху. Їхня творчість успішно інтегрується у світовий артпростір, а закордонний пленерний досвід стимулює оновлення їхньої пластичної мови. Українські симпозіуми віддзеркалюють чотири актуальні стильові стратегії національної скульптури: контемпорарну абстрактно-концептуальну редукцію; елліністично-орієнтовану скульптуру з приматом трансцендентальної естетики та українського кордоцентризму; кітч і натуралістичну гаптику. Однак вони вже не грають таку роль у модернізації пластичного мислення скульпторів, як це було у 1980–1990-х. Дата реєстрації 2023-11-20 Додано в НРАТ 2023-11-20 Закрити