Реєстраційний номер
0823U101496, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
19-01-2024
Статус
Наказ про видачу диплома
Назва роботи
Неакадемічні форми філософської комунікації у розвитку теоретичної думки
Здобувач
Гавва Олександр Володимирович,
Керівник Костроміна Ганна Михайлівна
Опонент Козаченко Надія Павлівна
Опонент Бойченко Михайло Іванович
Опонент Возняк Володимир Степанович
Рецензент Препотенська Марина Петрівна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського"
Опис
У дисертації представлено філософське дослідження неакадемічних форм філософської комунікації та їхньої ролі у розвитку теоретичної думки. На основі сучасних та класичних надбань філософії було розкрито специфіку неакадемічних форм філософської комунікації у їхній опозиції щодо академічних форм, показано діалектичну взаємообумовленість цих форм в історії філософській комунікації. У роботі виявлено, як через формування нових спільнот, об’єднань, союзів і стосунків, які в них складаються, відбувається наступництво філософської комунікації у її особливому значенні для забезпечення теоретичного мислення. Цей прогрес історично проходить через роздвоєння неакадемічного і академічного як форм, через їхню боротьбу, протистояння, переходи та вихід на нові рубежі, етапи розвитку. Дослідження виходить з того, що відмінність теоретичної думки від інших її форм полягає у застосуванні понять, ідей, доведень та інших логічних форм мислення, що є необхідними ланками у побудові теорій в процесі відтворення дійсності в свідомості. Теорія розкриває причини і закономірності реальних явищ і процесів, в цьому полягає її перевага і пізнавальна роль. Одною з ключових ознак теоретичного мислення є формування нового знання через успадкування того, що напрацьовано попередніми поколіннями, людством. Тому теоретична думка кожної історичної доби є концентрованим результатом попереднього інтелектуального розвитку і водночас виходом за межі вже досягнутого, спрямованим на прогнозування майбутнього. Тому комунікація відіграє у формуванні теоретичної думки рушійну роль, а розвиток такої думки від її виникнення і дотепер відбувався в сфері філософії, а з часом і в науці. В умовах сучасної інформаційної доби і широкого застосування цифрових технологій потреба у теоретичній думці – це запит на критичне, креативне мислення, яке визначається як ключова навичка майбутнього. Пошук засобів і форм культивації такого мислення постає як проблема, для розв’язання якої пропонується звернутися до узагальнення історичного досвіду, здобутого в еволюції неакадемічних форм філософської комунікації. В дослідженні встановлено, що специфіка філософської комунікації полягає у створенні спеціальних об’єднань/осередків як особливих форм спілкування з метою осмислення актуальних проблем тої чи іншої сфери спільної діяльності та теоретичного пошуку їх розв’язок у поєднанні з використанням передових для свого історичного часу засобів комунікації. Розроблені при цьому інтелектуальні результати – ідеї, гіпотези, концепції, теорії, проекти, – надалі визначають вектор теоретичного і практичного прогресу відповідної сфери діяльності (освітньої, наукової, літературної, політичної і т. д.). Важливим фактором при цьому є характер тої системи відносин між суб’єктами комунікації, які при цьому складаються.
Філософська комунікація, таким чином, визначається як комунікування філософією, де головним фактором є не технічні засоби зв’язку між індивідами, а процеси усуспільнення, узагальнення думки, що здійснюються у спільноті за посередництвом спілкування. З огляду на це, основним засобом філософської комунікації є діалог, який у даному дослідженні трактується як боротьба думок, полеміка і дискусія. Для визначення ролі діалогу в спілкуванні дослідження оперує різними моделями міжсуб’єктності, доводячи, що спільне є засобом творення суб’єктів діалогу, а передусім теоретизації їхньої думки. В свою чергу, в філософській комунікації боротьба думок є відображенням дійсних та реальних суперечностей суспільного розвитку, відтворених у мисленні.
В своєму поступі філософська комунікація набуває специфічних історичних форм, серед яких в дослідженні вирізняються академічні та неакадемічні. В дослідженні показано, що академічні форми є стримуючою стороною філософської комунікації в розвитку теоретичної думки, натомість неакадемічні форми є її рушійною стороною. Академічні форми визначаються як усталені, зафіксовані, відтворювані, офіційно визнані, регламентовані, контрольовані, легітимізовані, нормовані, стандартизовані, – такі, що відтворюються, функціонують і контролюються у суспільстві через відповідні інституції, установи та організації. Неакадемічні форми утворюються як низові ініціативи, є вільними, добровільними об’єднаннями та регламентуються їхніми суб’єктами. Зазначено, що неакадемічні форми набували протестного значення стосовно академічних форм. Виявлено, специфіку неакадемічних форм філософської комунікації, що визначається їхньою опозицією до академічних форм, і полягає у виході за історично встановлені академічні рамки та обмеження. В роботі розкритий відносний зв’язок цих полюсів в процесі зміни форми відповідно до нового змісту комунікації, що є внутрішнім, іманентним джерелом розвитку теоретичної думки.
Дата реєстрації
2023-11-28
Додано/оновлено в НРАТ
2024-01-25 / 2026-07-01
