Пошук академічних текстів

Реєстраційний номер

0823U101774, Дисертація доктора філософії

Назва роботи

Правове забезпечення діяльності органів юстиції України у 20-30-х роках ХХ ст.

Здобувач

Жидовцев Антон Володимирович,

Керівник Шевченко Анатолій Євгенійович
Опонент Зозуля Євген Вікторович
Опонент Григорчук Мирослав Васильович
Рецензент Старостюк Алла Вікторівна
Рецензент Мацелик Михайло Олексійович

На здобуття

Доктор філософії, 081, Право

Дата захисту

29-01-2024

Опис

У дисертації здійснено комплексне та спеціальне наукове теоретично-історичне дослідження проблем, пов’язаних із правовим забезпеченням діяльності органів юстиції України у 20-30-х роках ХХ ст. Послідовно й логічно висвітлено закономірності та особливості осмислення феномену правового забезпечення діяльності органів юстиції України у 20-30-х роках ХХ ст. У результаті проведеного дослідження сформульовано ряд висновків та концептуальних наукових положень, які відтворюють загальні риси й специфіку правового забезпечення діяльності органів юстиції України як у 20-х, так і 30-х роках ХХ ст. У ході дослідження було встановлено, що процес висвітлення правового забезпечення діяльності органів юстиції України у 20-х–30-х роках ХХ ст., насамперед, пов’язаний із тими тенденціями й підходами, котрі застосовувалися різними дослідниками в різні часи. Відповідним чином, стан наукової розробки даної теми доцільно розглядати за хронологічно-проблемним принципом, поділивши цей процес на три періоди. І лише розкриття тематики діяльності органів юстиції УСРР у період незалежної України привнесло нові, якісні аспекти. Це, у першу чергу, стало можливим завдяки відкриттю архівних документів і матеріалів, застосуванню нових методологічних підходів тощо. Виявлено, що теоретико-методологічною основою даного дослідження є ціла низка науково-методологічних принципів, засобів, методів і прийомів, призначення котрих полягає в якомога всебічному та ґрунтовному висвітленні всіх аспектів правового забезпечення діяльності органів юстиції України протягом 20 – 30-х років. При цьому, слід підкреслити особливу необхідність поєднання найбільш конструктивних методів і підходів для якомога раціонального висвітлення зазначеної теми. Було акцентовано на тому, що матеріальним підґрунтям цього дослідження стала мультиаспектна джерельна база, яка, будучи виокремлена із загального масиву офіційних документів (архівних матеріалів), проаналізована науковцями – сучасниками щодо оцінки місця і ролі органів державного примусу в процесах знищення української національної ідеї та викорінення прагнень до державної самостійності і суверенітету. З’ясовано, що протягом періоду 20 – 30-х років органи юстиції України здійснювали широкий спектр завдань. Окрім боротьби з кримінальними та іншими правопорушеннями, з кінця 1920-х років перед ними все більшою мірою поставали карально-репресивні функції. У політико-правовій доктрині радянської держави формувався досить спекулятивний і деформований характер державно-правового регулювання. Основна увага приділялася захисту інтересів партійно-державної більшовицької влади. А провідні завдання правоохоронних органів щодо боротьби зі злочинністю та охорони громадського порядку ігнорувалися, або ж їм приділялася мінімальна увага. Отримавши досить значні повноваження, правоохоронці, проте, самі були не захищені від політики терору, і в любий момент кожен із них міг стати сам жертвою репресій. Встановлено, що нормативно-правова база органів юстиції України досліджуваного періоду характеризувалася домінуванням політико-правових принципів на кшталт «революційної» та «соціалістичної» законності, що уособлювали утвердження радянської державно-правової системи. Певною мірою на процес державно-правового регулювання органів НКЮ впливали Конституція УСРР 1919 року, зі змінами внесеними до неї в 1925 році, та Конституція УСРР 1929 року. Але радянські конституції були документами скоріше політичними, аніж правовими й розроблялися, насамперед, в компартійних відділах. Враховуючи це, а також статус квазі-держави, якою була Радянська Україна, зазначені конституційні акти з великим застереженням можна віднести до групи основних законів держави. Автором було доведено, що процес організаційно-структурного зміцнення органів юстиції України протягом 20 – 30-х років відбувався в досить складних умовах. Насамперед, це було пов’язано з існуючою тенденцією ігнорування права, як «буржуазного» пережитку. Окрім того давалися взнаки не сформованість правоохоронної системи в УСРР та тенденція до перетворення правоохоронних органів у засіб встановлення тоталітарного режиму в країні. Кадрова політика в органах юстиції України протягом досліджуваного періоду здійснювалася відповідно до більшовицької партійної доктрини. Головними критеріями відбору ставали членство у правлячій партії та пролетарське походження. При комплектації органів юстиції, насамперед, враховувалася не фаховість, а політична відданість ідеям більшовизму. Домінування класово-партійного підходу в процесі комплектації судових установ вплинуло на їх дієздатність.