Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0823U102059, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту 30-12-2023 Статус Запланована Назва роботи Анатомо-біомеханічне обґрунтування диференційованого остеосинтезу заднього краю великогомілкової кістки у пацієнтів із переломами в ділянці надп’ятково-гомілкового суглобу Здобувач Кучер Іван Володимирович, Керівник Лябах Андрій Петрович Опонент Радомський Олександр Анатолійович Опонент Сулима Вадим Станіславович Опонент Анкін Микола Львович Рецензент Грицай Микола Павлович Опис Одним із важливих питань сучасної травматології є правильний вибір методу лікування пацієнтів з переломами кісточок гомілки. За останніми літературними даними, майже 50% переломів кісточок поєднуються з переломом заднього краю великогомілкової кістки (ЗКВГК), що визначає необхідність коректної діагностики та диференційованого підходу до хірургічного лікування цих ушкоджень. Враховуючи данні анатомічних та біомеханічних досліджень про те, що ЗКВГК служить важливим фактором стабільності надп’ятково-гомілкового суглобу (НГС) та дистального тібіофібулярного синдесмозу (ДТФС), показання до хірургічного лікування переломів ЗКВГК залишаються досить суперечливими. Зокрема відсутні чіткі критерії вибору фіксаторів та їх застосування в залежності від морфології та характеру ушкодження ЗКВГК. Метою роботи стало покращення результатів лікування пацієнтів із переломами заднього краю великогомілкової кістки шляхом удосконалення діагностики та анатомо-біомеханічного обґрунтування диференційованого підходу до остеосинтезу заднього краю великогомілкової кістки. Проведено систематичний огляд літературних джерел, який встановив, що основними прогностичними факторами, що впливають на задовільні результати лікування ушкоджень ЗКВГК при переломах кісточок гомілки є відновлення площі та конгруентності суглобової поверхні плато великогомілкової кістки, забезпечення стабільності НГС та анатомії ДТФС. Вивчено напружено-деформований стан в системі «фіксатор – кістка» з моделюванням морфологічних типів ушкоджень заднього краю великогомілкової кістки та остеосинтезом за різними методиками для визначення найбільш ефективного методу фіксації. У результаті імітаційного комп’ютерного моделювання встановлено, що максимальну біомеханічну стабільність фіксації перелому ЗКВГК забезпечує остеосинтез за допомогою пластини та гвинтів, незалежно від морфології ушкодження. Окрім цього, встановлено, що розподіл навантажень на суглобову поверхню плато ВГК залежить від морфології ушкодження та виду остеосинтезу ЗКВГК та може бути причиною розвитку посттравматичного остеоартрозу у пацієнтів із переломом кісточок гомілки та наявністю ЗКВГК. На основі анатомічного дослідження ДТФС, проведеного на 10 свіжих ампутованих нижніх кінцівках, вивчено морфологію задньої нижньої тибіофібулярної зв’язки. Показано особливості прикріплення lig. tibiofibulare posterius до задньої поверхні дистального епіметафізу ВГК, що має вплив на механогенез утворення морфологічного типу ЗКВГК. Дослідженно валідність гоніометричного, інклінометричного та рентгенологічного методів вимірювання обсягу рухів у НГС. Показано, що значення кутових параметрів розгинання у НГС при навантаженні, виміряних при гоніометрії та інклінометрії, суттєво відрізняються від рентгенологічного способу і є більш точними. Інклінометрія та гоніометрія мають кращу відтворюваність та надійність при оцінці розгинання в НГС. На основі порівняльного аналізу систем оцінки функціонального стану НГС, встановлено, що придатними для даного дослідження є система оцінки H. Kitaoka (сегмент для НГС та заднього відділу стопи) та VAS (рівень болю), які дозволяють мінімізувати можливість “ризику упередженості”. Було проаналізовано результати оперативного лікування переломів кісточок гомілки з та без застосування дистальної тибіофібулярної стабілізації (ДТФс). В результаті проведеного клінічного дослідження показано, що відновлення анатомії зламаних кісток, відсутність інтерпозиції в ділянці синдесмозу, між суглобовими поверхнями надп’яткової кістки та кісточок гомілки забезпечують відновлення співвідношень у дистальному тібіофібулярному зчленуванні. При дотриманні цих умов ДТФс не є обов’язковою у пацієнтів з ушкодженнями 44-С1 та 44-С2, а у пацієнтів із ушкодженнями типу В навіть погіршує функціональний результат. Проведено ретроспективне вивчення помилок та ускладнень у разі лікування переломів кісточок гомілки із залученням ЗКВГК. Аналіз отриманих даних показав, що найчисельнішою групою помилок стало невиконання остеосинтезу малогомілкової кістки при переломах “С”, неадекватний хірургічний доступ та вибір фіксатора, транскутанна фіксація спицями в якості остаточного остеосинтезу, неадекватна тібіофібулярна стабілізація. Загалом помилки мали місце при діагностиці та лікуванні у 57,4% випадків; у 42,6% тяжкість первинного ушкодження та/або час від моменту травми були об’єктивними чинниками розвитку деформуючого остеоартрозу, що вимагало артродезування НГС. Встановлено, що пацієнти з ізольованими переломами ЗКВГК мали ушкодження передньої порції ДМГС і зв’язок латеральної групи НГС, що у випадках ізольованих переломів ЗКВГК 3 та 4 морфологічних типів за класифікацією J.Bartoníček – S.Rammelt вимагало хірургічного відновлення. Не було виявлено взаємозв’язку між розміром фрагменту ЗКВГК та його впливом на необхідність хірургічного лікування. Дата реєстрації 2023-12-28 Додано в НРАТ 2023-12-28 Закрити