Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0823U102069, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту 16-02-2024 Статус Запланована Назва роботи Комунікативні чинники політичної трансформації в сучасній Україні. Здобувач Бокоч Юліана Миколаївна, Керівник Палінчак Микола Михайлович Опонент Свідерська Ольга Іванівна Опонент Шуляк Антоніна Миколаївна Опонент Новакова Олена Вікторівна Рецензент Ключкович Анатолій Юрійович Опис У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, описано її зв’язок із науково-дослідницькими темами, сформульовано мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, розкрито його методологію, новизну, теоретичне й практичне значення отриманих результатів, подано відомості про апробацію та публікації результатів дисертації, її загальну структуру. У «Теоретико-методологічні засади комунікативних аспектів трансформації політичної влади» викладено аналіз джерельної бази, категоріального апарату та методології дослідження. Особлива увага приділяється визначенню сутності політичної комунікації. У 1.1. визначено важливість дослідження функціонування політичної комунікації в межах політичної системи, що трансформується. У 1.2. проаналізовано дуалістичну природу політичної комунікації. Це пов’язано з переходом від вертикальних (суб’єкт – об’єкт) траєкторій розповсюдження інформації в суспільстві до горизонтальних (суб’єкт – суб’єкт). У 1.3. систематизовано основні методологічні підходи до вивчення взаємодії політики та ЗМІ на засадах соціологічної, структурно-функціональної, методології, а також ситуаційного й історичного аналізу. У «Формування нових комунікативних практик у контексті політичної трансформації українського суспільства» досліджено основні комунікативні чинники, що здатні забезпечити ефективність демократичної трансформації політичних інститутів українського суспільства. У 2.1 зазначається, що держава є провідним суб’єктом політичної комунікації, тому на особливу увагу заслуговує дослідження процесів взаємодії інститутів влади для визначення ефективності функціонування демократичної політичної системи. У 2.2. проаналізовано сутність, зовнішні та внутрішні форми комунікації політичних партій. У 2.3. визначено, що встановлення комунікативної співпраці інститутів влади з громадянським суспільством потребує постійного двостороннього обміну інформацією з метою обговорення результатів здійснення політики. У «Основні напрямки сучасної комунікативної політики держави» визначено та проаналізовано напрямки формування й реалізації комунікативної політики. У 3.1. окреслено комунікативну природу легітимності влади. Саме громадська думка є потужним чинником легітимації (або делегітимації) влади. У 3.2. описано потребу формування медіаграмотності, яка ґрунтується на здатності людини організовувати свою інформаційну поведінку на підставі раціональних пріоритетів та цінностей. У 3.3. проаналізовано концептуалізацію феномену стратегічних комунікацій як процесу інтеграції думки зацікавлених соціальних груп у процесах реалізації національних стратегічних цілей. У висновках викладаються основні результати і підсумки дисертаційної роботи, які були отримані в процесі дослідження: 1. Дослідження розвитку політичної комунікації в українському суспільстві дозволило зробити висновок про функціональний взаємозв’язок інформації та політичного управління, домінування пропагандистських впливів замість об’єктивного інформування громадян. 2. Загальновизнаною тенденцією сучасного політичного життя стала медіатизація політики. 3. Глобальний характер впливу медіатизації політики привів до формування двох основних видів політичного режиму сучасності: медіадемократії та медіакратії. 4. Особливо важливу роль відіграють ЗМІ в суспільствах, що здійснюють політичну трансформацію владного режиму. У цей період політична комунікація повинна спрямовуватися на формування таких цінностей, які б дозволили консолідувати зусилля суспільства. 5. Одним із головних суб’єктів комунікації є політичні партії. Аналіз коаліційної співпраці українських партій у парламенті свідчить про нестабільність і невідповідність виборчим каденціям. 6. Комунікація між інститутами державної влади та громадянським суспільством повинна представляти собою взаємодію на ґрунті двостороннього інформаційного обміну за допомогою соціально- комунікативних технологій. 7. Політична комунікація може бути ефективним механізмом легітимації влади за умови організації функціональної взаємодії влади й громадянського суспільства на основі визначення проблемних питань, постійного діалогу щодо результатів і перспектив діяльності. 8. Сучасна комунікативна політика держави повинна набувати стратегічних вимірів. Розвиток стратегічних комунікацій потребує рівноваги технологічними й ціннісно-культурними аспектами комунікування. Дата реєстрації 2023-12-28 Додано в НРАТ 2023-12-28 Закрити