Реєстраційний номер
0824U000107, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
14-02-2024
Статус
Захищена
Назва роботи
Порушення, невизнання або оспорювання суб’єктивних корпоративних прав та інтересів
Здобувач
Гевко Володимир Львович,
Керівник Калаур Іван Романович
Опонент Жорнокуй Юрій Михайлович
Опонент Дуліба Євгенія Володимирівна
Рецензент Вінтоняк Наталія Дмитрівна
Рецензент Сіщук Ліліана Василівна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака Національної академії правових наук України
Опис
Дисертація є комплексним науковим дослідженням питань порушення, невизнання або оспорювання суб’єктивних корпоративних прав та інтересів, спрямована на пошук шляхів удосконалення способів захисту корпоративних прав та інтересів з урахуванням міжнародного досвіду становлення та розвитку корпоративного права, а також судової практики розгляду корпоративних спорів. Критеріями «ефективності» обраного способу захисту порушених, невизнаних або оспорюваних корпоративних прав та інтересів особи визначено: автономність, відповідність, реальність, збалансованість, остаточність. Охарактеризовано умови, за яких суд може здійснювати «корегування» ефективності позовних вимог – самостійно визначати інший, більш ефективний, спосіб захисту корпоративних прав та інтересів ніж той, який обрав позивач: «Правова лакуна», «Відповідність», «Законність». Визначено поняття корпоративного спору як спору, що зумовлює потребу захисту особою свого корпоративного права або інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання шляхом звернення до суду чи іншого уповноваженого державою органу. Встановлено характерні ознаки «порушення», «невизнання» та «оспорювання» корпоративного права, спільні та відмінні риси між ними. Відповідно, дано визначення таким поняттям: 1. Порушення корпоративного права є протиправна поведінка (діяльність, бездіяльність) особи, що не відповідає корпоративним законодавчим актам, локальним (внутрішнім) актам юридичної особи, корпоративним договорам, договорам укладеним юридичною особою з посадовими особами, корпоративним звичаям, порушує корпоративне право або інтерес іншої особи, наслідком чого є втрата особою повністю або частково корпоративного права або інтересу, або створення перешкод у здійсненні корпоративних прав або задоволенні корпоративного інтересу. 2. Невизнання корпоративного права як заперечення однією особою, яка не визнає право та не претендує на нього, існування суб’єктивного корпоративного права у іншої особи – носія права, що має наслідком виникнення невизначеності правового статусу останньої. 3. Оспорювання корпоративного права як заперечення однією особою, яка не визнає право, але претендує на нього, існування суб’єктивного корпоративного права у іншої особи – носія права, що має наслідком виникнення невизначеності правового статусу останньої. Виявлено, що характерними ознаками корпоративної відповідальності є те, що: 1) корпоративна відповідальність виникає у корпоративних правовідносинах; 2) є наслідком порушення, невизнання, або оспорювання суб’єктивних корпоративних прав та інтересів особи; 3) специфічним суб’єктом корпоративної відповідальності, що забезпечує «корпоративний захист» для особи, яка його потребує, як і негативні наслідки для порушника, є юрисдикційний орган (суд, НКЦПФР, Мінюст тощо), який розглядає, і усуває наслідки порушення, невизнання, оспорювання корпоративного права та інтересу. Встановлено, що засіб захисту корпоративних прав та інтересів слід розглядати як знаряддя, інструменти реалізації способу захисту корпоративних прав та інтересів. У судовій формі засоби захисту перетворюються на такі інструменти: позовні заяви, заяви про забезпечення доказів та позову, інші заяви по суті спору (відзив на позов, відповідь на відзив, заперечення на відповідь, пояснення третіх осіб), заяви та скарги на стадії виконання рішення, апеляційні та касаційні скарги й інші. Виділено такі характерні ознаки складності корпоративних спорів: «Комплексність», «Ємність», «Ефективність», «Багатосуб’єктність», «Множинність доказів», «Нестабільність правового регулювання» «Виключність місця розгляду спору», «Особливість розгляду під час воєнного чи надзвичайного стану». Визначено, що критеріями забезпечення позову у корпоративних спорах є: законність форми та способу забезпечення; розумність та обґрунтованість забезпечення; адекватність забезпечення; взаємозв’язок між заходом забезпечення і предметом позову; співмірність вимог забезпечення; баланс інтересів у забезпеченні; забезпечення виконуваності рішення та захисту права; відшкодування збитків у забезпеченні. Аргументовано, що суб’єктивне корпоративне право особи на інформацію, виконує декілька важливих функцій: 1) дозволяє особі мати відомості про юридичну особу на будь-якій стадії її життєдіяльності, від заснування, діяльності, і до її припинення; 2) дозволяє особі самостійно оцінити доцільність, і ефективність володіння нею корпоративними правами на кожній стадії «життєдіяльності» юридичної особи; 3) дозволяє ефективно реалізовувати усі інші корпоративні права, у тому числі право на управління, майнові права, переважні права тощо; 4) виступає певним «забезпеченням», запорукою дотримання і захисту корпоративних прав та інтересів засновника, учасника, акціонера, члена, особи яка вибула з юридичної особи.
Дата реєстрації
2024-01-04
Додано/оновлено в НРАТ
2024-02-15 / 2026-07-01
