Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0824U000149, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор наук Дата захисту 26-02-2024 Статус Захищена Назва роботи Розвиток музейного будівництва на Закарпатті у ХХ ст. Здобувач Кузьма Вікторія Владиславівна, Керівник Ліхтей Ігор Михайлович Опонент Гаврилюк Світлана Віталіївна Опонент Дворкін Ігор Володимирович Опонент Маньковська Руслана Вікторівна Рецензент Данилець Юрій Васильович Опис У дисертації вперше комплексно досліджено процес становлення та розвитку музеїв й музейних осередків на Закарпатті. З нових позицій обґрунтовано роль музеїв в житті суспільства, висвітлено позитивні і негативні тенденції розвитку музейної справи регіону у ХХ ст. У ході дослідження було встановлено, що ступінь розробки даної теми дослідниками не є достатнім. На сьогодні не існувало цілісного наукового уявлення про музейне будівництво на Закарпатті, як соціокультурного феномену. В ході викладення основного матеріалу з’ясовано, що перші спроби у формуванні музейного будівництва на Закарпатті були зроблені ще у кінці ХІХ ст. Найбільш успішною їх реалізація позначилася у створені перших музеїв при навчальних закладах. Також до збирання старожитностей краю, стародруків залучалася церква. Найбільш відомими цінними збірками були археологічна колекція, що зберігалася у Мукачівському Святомиколаївському монастирі, приватна археологічна колекція братів Елемира і Єнева Зотлукалів та приватна колекція птахів гімназійного професора О. Грабаря в Ужгороді. Найважливішу роль у становленні музейної справи на Закарпатті відіграв Т. Легоцький видатний вчений, археолог, історик й етнограф. З його ініціативи у 1907 р. було засноване перше на Закарпатті музейне товариство. Вченому вдалося зібрати й класифікувати надзвичайно цінну археологічну колекцію (понад 7 тисяч предметів старовини) яка з часом стала основою для створення одного з провідних музеїв краю міжвоєнної доби. Найбільш сприятливі умови для розвитку музейної справи на Закарпатті були у період перебування регіону у складі Чехословаччини (1919 - 1938). Однак, очевидними стали суттєві обмеження у вільному розвитку національної культури, освіти і науки. Українська складова в тодішній культурно-освітній сфері виявлялася лише завдяки активній діяльності різноманітних товариств, членами яких були науковці, представники влади та духовенства. Започатковані ними музеї мали в більшості народознавчу спрямованість, що підтверджувало бажання українців Закарпаття відтворити свою національну самобутність. Початок нового піднесення вітчизняних музейних закладів припав на час приєднання області до Радянської України. Однак, в цей період докорінно змінюється значимість та роль музейних закладів, що призвело до їх ліквідації та просіювання існуючих музейних фондів. У 1945 р. в Ужгороді на базі ліквідованих музеїв був відкритий Народний музей Закарпатської України, Згодом Історично-краєзнавчий музей зі статусом музею республіканського значення ІІ категорії. Музейні експозиції були істотно перебудовані у дусі нової марксистсько-ленінської ідеології. Ті фахівці-музейники, які особливо дбали про долю музею та збереження унікальних пам’яток національної історико-культурної спадщини, які чинили спротив впровадженню ідеологічних догм зазнавали репресивних заходів. З розвитком та діяльністю Закарпатського краєзнавчого музею нерозривно була пов’язана історія Закарпатської картинної галереї, а згодом Закарпатського художнього музею. Однією з визначних подій в історії музейного будівництва краю стало у червні 1970 р. відкриття Закарпатського обласного музею народної архітектури і побуту. Була успішно досягнута мета зберегти народний побут, сформувати аграрний ландшафт і відтворити пам’ять про повсякденне життя предків у вигляді старовинного закарпатського села. Початок нового піднесення вітчизняної музейної справи, що припав на роки радянської влади, був зумовлений також, організацією та створенням громадських музеїв. Найбільшого розвитку громадські музеї досягли у 60 – 70-х рр., очевидно на емоційному підйомі, який посилювався ідеологічними доктринами комуністичної партії. У 70-х рр. в області створюються і зовсім нові експозиції в старих культових спорудах, які стали музеями атеїзму. У другій половині 60 – 80-х рр. на Закарпатті входить в практику створення етнографічних експозицій в окремих давніх спорудах. Дуже складним та критичним періодом для розвитку музеїв краю. виявився період кінця 80-х – поч. 90-х рр. Країна зіштовхнулась із значними економічними труднощами, що зрозуміло погіршило матеріально-технічний стан музеїв. Ряд громадських та шкільних музеїв припинили своє існування. Суттєвого скорочення чисельності музейних працівників зазнали державні музейні установи. Відтак, падіння СРСР та проголошення Незалежності України заклали принципову можливість переходу від моделі радянського музею – місця культу та інструменту пропаганди – до моделі музею вільного демократичного суспільства – інституції культури, майданчика діалогу про цінності, відповідальність тощо. Дата реєстрації 2024-01-05 Додано в НРАТ 2024-01-05 Закрити