Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0824U000598, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту 11-01-2024 Статус Наказ про видачу диплома Назва роботи Феномен громадянської освіти в умовах інформаційної війни: соціально-філософський аналіз Здобувач Іванець Наталія Вікторівна, Керівник Терепищий Сергій Олександрович Опонент Самчук Зореслав Федорович Опонент Бойченко Михайло Іванович Рецензент Матусевич Тетяна Володимирівна Рецензент Бакка Тамара Володимирівна Опис Здійснено соціально-філософський аналіз освітнього процесу, акцентуючи на його ролі у формуванні цінностей та чеснот, що виходить за рамки звичайного педагогічного дискурсу, що вносить вагомий вклад у глибоке філософське осмислення громадянської освіти та її значення в сучасному суспільстві. Дослідження охоплює метафізичні аспекти освіти, розглядаючи питання буття, цінностей, істини, та їхній вплив на особистість і суспільство. Центральний аспект дослідження полягає у вивченні громадянської освіти через призму онтології та аксіології. Онтологічний аналіз описує громадянську освіту як феномен, що відображає взаємозв’язок індивіда, суспільства та держави, в той час як аксіологічний підхід досліджує цінності та чесноти, які формуються через цей процес. В роботі також розглядаються соціально-філософські аспекти громадянської освіти як інструменту соціального впливу та контролю, а також її роль у підтримці чи трансформації соціальних структур. Філософські аспекти громадянської освіти, хоч і є недостатньо дослідженими, відіграють ключову роль у визначенні прав і обов’язків громадян. Це особливо важливо в контексті дітей, іммігрантів та осіб, засуджених за тяжкі злочини. Обговорення також охоплює визначення громадянської ідентичності, яка може виходити за рамки національних держав, охоплюючи місцеві громади, глобальні спільноти та інші. Також розглядається різноманітність обов’язків громадян у різних спільнотах, яка залежить від їх соціальної ролі та статусу. Арістотель висував ідею про взаємозв’язок між характером політичного режиму та вимогами до громадян, стверджуючи, що різні типи режимів вимагають різних типів громадян. У роботі піднімається питання про те, хто визначає, що таке «хороший громадянин», особливо в контексті освіти. Обговорюється вплив батьків, вчителів, дітей та місцевої громади на формування громадянських цінностей і навичок. Важливим аспектом є дискусія про етичні межі методів громадянської освіти, які варіюються від покарань і матеріальних заохочень до розвинених методів, що сприяють розвитку внутрішньої мотивації і критичного мислення. Підкреслюється необхідність знайти баланс між ефективністю і етикою у виборі методів громадянської освіти. Концепції «хороших людей» та «хороших громадян» є ключовими для розуміння демократичного суспільства. Якість доброго громадянина перевищує просту участь у політиці, охоплюючи моральні чесноти та внутрішню мотивацію до громадської участі, як підкреслював Руссо. Дослідник Баттістоні вказує на кризу громадянської освіти у сучасних демократіях, яка не готує громадян до активної ролі в демократії. Теоретики, такі як Галстон і Барбер, підкреслюють важливість виховання готовності жертвувати особистими інтересами заради громадського блага, тоді як Лікона і Беннетт акцентують на вихованні характеру, яке є важливим для індивідуального благополуччя та демократії. Обидві групи визнають значення виховання характеру з різних перспектив. Спектр громадянських чеснот включає патріотизм, гідність, національну гордість, толерантність та взаємну повагу. Проте, виникають моральні дилеми, коли особисті переконання суперечать громадянським обов’язкам. Наприклад, пацифіст може бути патріотом через мирні засоби, тоді як бунтівник може виступати проти несправедливих режимів. Освітні системи стикаються з викликом збалансувати моральне виховання з демократичними цінностями, поважаючи індивідуальні переконання учнів. Підходи до виховання характеру варіюються від встановлення морального змісту до роз’яснення цінностей, де учні критично аналізують і формують власні переконання. Це вимагає рівноваги між навчанням цінностей та розвитком критичного мислення. У античну добу поняття громадянства було пов’язане з активною участю в політичному житті полісу і вважалося важливою частиною особистого розвитку. Арістотель у «Політиці» вважав, що доброчесність, розуміння законів і готовність до жертв заради блага поліса є ключовими аспектами громадянства. Платон у «Державі» представив уявну ідеальну державу, де роль кожного громадянина визначається його походженням. Порівняння поглядів Арістотеля та Платона відкриває діалог між різними підходами до громадянства та ролі освіти в суспільстві, де Арістотель акцентує на практичному залученні громадян у політичне життя, а Платон – на моральному та філософському вихованні еліти. Концепція громадянства та громадянської освіти, що виникла у XVII-XVIII століттях, відображає ідеї класичного лібералізму та республіканізму. Лідери класичного лібералізму, такі як Джон Локк та Адам Сміт, підкреслювали важливість індивідуальних прав і свобод, вважаючи громадянську освіту ключем до розвитку відповідальних громадян. Локк бачив у громадянстві комбінацію прав та обов’язків, що підтримують особисту свободу, в той час як Сміт розглядав громадянську освіту як інструмент економічного зростання. Натомість, громадянський республіканізм акцентує на активній участі у суспільному житті та внеску в громадське благо. Дата реєстрації 2024-01-22 Додано в НРАТ 2024-01-22 Закрити