Реєстраційний номер
0824U000934, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
14-02-2024
Статус
Захищена
Назва роботи
Жуки-шкідники зернових запасів: резервуар та чинник передачі мікобактерій туберкульозу
Здобувач
Аліфонова Кіра Володимирівна,
Керівник Зажарський Володимир Володимирович
Опонент Палій Анатолій Павлович
Опонент Радзиховський Микола Леонідович
Рецензент Давиденко Павло Олександрович
Рецензент Лєщова Марина Олексіївна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Дніпровський державний аграрно-економічний університет
Опис
Наукова робота присвячена встановленню епізоотологічної ролі рисового довгоносика (Sitophilus oryzae (Linnaeus, 1763), Coleoptera, Curculionidae) як потенційного резервуару M. bovis у процесі виникнення та поширення туберкульозу. Вивчено тривалість накопичення всередині організму комахи та виділення дисоціативної та патогенної форм мікобактерій туберкульозу в зовнішнє середовище довгоносиком. Визначено вплив пасажування через органнім жука на морфологію та біологічні властивості (культуральні, тинкторіальні, біохімічні, вірулентні) збудника.
У даній роботі дослідження проводили із використанням дисоціативних (117-а та 118 пасажі) і вірулентного (пасаж №100) штамів M. bovis, які зберігались у музеї кафедри інфекційних хвороб ДДАЕУ та отриманих із них субкультур. При отриманні субкультури визначали оптимальну температуру культивування збудника.
Встановили, що досліджувані штами мають стійкі властивості, які зберігаються при пересіві на свіже живильне середовище. Відмічали пришвидшення появи первинного росту субкультур 100-го пасажу в 2,1 рази, 117-а пасажу в 1,1-1,3 рази, зниження прояву росту субкультури 118-го пасажу в 2,0-2,3 рази порівняно з вихідними культурами. В отриманих субкультурах визначили життєздатність мікобактерій шляхом підрахунку колонієутворюючих одиниць і з’ясували, що вони придатні для проведення наступних етапів експерименту.
Встановили здатність рисового довгоносика до механічного перенесення життєздатних мікобактерій на поверхні тіла. Дослідивши період носійства жуками збудника туберкульозу довели здатність до тривалого резервування мікобактерій у організмі комахи. Зокрема, у І серії експерименту при роботі з дисоціативним штамом протягом 50-ти діб виявляли збудник у гомогенізаті жуків та в змивах із поверхні тіла довгоносика з поступовим зниженням кількості мікробних клітин у полі зорі мікроскопа. При посіві гомогенізату інфікованих жуків на живильне середовище, прояв росту дослідних мікобактерій спостерігали лише до 30-ї доби після початку експерименту, що свідчить про втрату життєздатності мікобактерій після більш тривалого перебування в організмі жука. У ІІ серії досліду при інфікуванні рисового довгоносика вірулентним штамом мікобактерій, у мазках і гомогенізаті з жуків виявляли збудник до 30-ї доби включно, а під час мікроскопії змивів із поверхні тіла – до 20-ї доби. Аналогічно до першої серії експерименту при посіві гомогенізату на живильне середовище – прояв росту спостерігали лише в пробірках, що були засіяні на 30-ту добу експерименту.
Дослідивши тривалість виділення мікобактерій та контамінацію об’єктів зовнішнього середовища рисовими довгоносиками з’ясували, що при інфікуванні дисоціативними формами M. bovis під час мікроскопічного дослідження суспензії з зерна виявляли до 12-ї доби досліду (до третьої пересадки жуків), а на живильному середовищі ріст реєстрували протягом 30-ти діб після початку експерименту (тобто до п’ятої пересадки жуків). В експерименті з патогенним штамом у гомогенізаті з жуків мікобактерії виявлені аналогічно до 12-ї доби, а прояв росту на середовищі – до 20-ї доби після інфікування. За морфологією та культуральними властивостями виділений упродовж двох серій експерименту збудник був ідентичним до вихідної культури.
На кожному етапі експерименту виділені культури проходили молекулярно-генетичну ідентифікацію з підтвердженням видової належності. Генотипізацію культур проведено з використанням VNTR-методу. Доведено, що довжина фрагментів ампліконів отриманих в результаті ПЛР із праймерами, що направлені на цільові VNTR-локусу є ідентичною зі штамами M. bovis в усіх дослідних зразках. Пасажування збудника через організм рисового довгоносика не спричинило зміну геному, які можна ідентифікувати методом VNTR-генотипування, тобто кількість тандемних повторів у варіабельних локусах залишилась без зміни.
Досліджуючи біохімічні властивості дослідних культур встановили, що пасажування мікобактерій через рисового довгоносика сприяє збільшенню ферментативної активності.
Результати дисертаційної роботи можна використовувати в науково- дослідницькій роботі кафедр та в освітньому процесі для підготовки фахівців зі спеціальності 211 «Ветеринарна медицина», при виділенні мікобактерій туберкульозу в науково-дослідних установах і плануванні заходів діагностики, боротьби та профілактики туберкульозу.
Дата реєстрації
2024-02-14
Додано/оновлено в НРАТ
2024-02-14 / 2026-07-01
