Пошук академічних текстів

Реєстраційний номер

0824U001005, Дисертація доктора філософії

Назва роботи

Формування продуктивності сої залежно від елементів органічної технології вирощування в умовах Правобережного Лісостепу України

Здобувач

Німенко Сергій Сергійович,

Керівник Грабовський Микола Борисович
Опонент Любич Віталій Володимирович
Опонент Марченко Тетяна Юріївна
Рецензент Лозінський Микола Владиславович
Рецензент Правдива Людмила Анатоліївна

На здобуття

Доктор філософії, 201, Агрономія

Дата захисту

06-03-2024

Опис

У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення і новий підхід до розв’язання наукової проблеми по оптимізації елементів органічної технології вирощування сортів сої на основі встановленні їх реакції на інокулювання насіння та заходи контролювання чисельності бур’янів в умовах Правобережного Лісостепу України. На основі отриманих експериментальних даних встановлено, що для реалізації потенціалу продуктивності культури, за органічного вирощування, необхідне вдосконалення заходів контролювання чисельності бур’янів в агрофітоценозах сої та підбір відповідних інокулянтів. Виявлено, що тривалість вегетаційного періоду у сортів сої Таурус, ЕС Тенор і Сігалія на варіантах з підгортанням рослин сої у фазі сім’ядоль та у фазі 1-го справжнього листка зростала на 11–17 діб, порівняно контрольними ділянками. Під впливом передпосівного інокулювання насіння вегетаційний період сої збільшувався на 5–7 діб. Між тривалістю вегетаційного періоду та урожайністю зерна сортів сої встановлено високий рівень кореляційної залежності на рівні 0,90. Доведено, що інокулювання насіння сприяє збільшенню висоти рослин сої у сорту Таурус – на 3,5–8,2 %, ЕС Тенор – на 3,5–5,6 %, Сігалія – на 2,8–5,2 %, порівняно з варіантами без його проведення. На варіантах з підгортанням рослин у фазі 1-го справжнього листка приріст висоти рослин, відносно контролю, становив 9,5–15,2 %. Між висотою рослин та урожайністю зерна сої існує позитивний кореляційний зв’язок середньої сили (r=0,49). Максимальні значення площі листкової поверхні рослин у сортів Таурус, ЕС Тенор і Сігалія отримано у фазу цвітіння 28,3–43,8, 29,2–47,0 і 29,5–47,4 тис. м2/га, відповідно. Інокулювання насіння сприяє збільшенню асиміляційної поверхні рослин сої у сорту Таурус – на 1,2–5,7 %, ЕС Тенор – на 1,1–4,6 % і Сігалія – на 1,0–3,8 %, порівняно з контрольними варіантами. Заходи контролювання чисельності бур’янів сприяли зростанню цього показника на 34,8–78,3%. Найвищі значення площі листкової поверхні були отримані на варіантах з підгортанням рослин у фазі 1-го справжнього листка та інокулюванням насіння препаратом Біомаг соя – 43,8, 47,0 і 47,4 тис. м2/га, відповідно у сортів Таурус, ЕС Тенор і Сігалія. Встановлено, що серед досліджуваних сортів найвищі значення фотосинтетичного потенціалу та чистої продуктивності фотосинтезу отримано у сорту Сігалія на варіанті з підгортанням рослин сої у фазі 1-го справжнього листка та інокуляції насіння Біомаг соя – 0,84 і 1,00 млн. м2/діб × га та 8,05 і 8,23 г/м2 за добу, відповідно у перший та другий періоди обліків. У сортів Таурус і ЕС Тенор ці показники становили 0,70 і 0,85 млн. м2/діб × га; 6,70 і 6,96 г/м2 за добу та 0,78 і 0,95 млн. м2/діб × га; 7,55 і 7,33 г/м2 за добу. Застосування інокуляції насіння дозволили підвищити чисту продуктивність фотосинтезу, в середньому по досліджуваних сортам, на 1,8–2,7 % а заходів контролювання чисельності бур’янів на 22,0–35,8 %, порівняно з варіантами без їх використання. Доведено, що на кількість і масу сирих бульбочок у досліджуваних сортів сої найбільший вплив мала інокуляція насіння – 79,6 і 72,4 %. Менш суттєво впливали сортові особливості (4,1 і 5,9 %) та взаємодія сорт × інокуляція (4,6 і 5,8 %). Заходи контролювання чисельності бур’янів несуттєвого впливали на формування цих показників. Найвища кількість бульбочок на рослині у сортів Таурус, ЕС Тенор і Сігалія 59, 62 і 67 шт. та їх маса 1,27, 1,34 і 1,40 г була сформована у фазу цвітіння на варіанті із застосуванням підгортання рослин сої у фазі 1-го справжнього листка та інокуляції насіння препаратом Легум Фікс. Структура видового складу сегетальної рослинності в посівах сої залежить від року досліджень та погодних умов. В наших досілдженнях переважав малорічний тип забур’яненості з домінуванням дводольних малорічних видів (46,7–54,4 %) і злакових однорічних (30,6–40,0 %). Залежно від року, серед злакових компонентів найбільшу частку займали мишій сизий (18,6–25,6 %) і плоскуха звичайна (10,8–14,6 %) а дводольних – щириця звичайна (23,8–27,8 %) і лобода біла (11,8–17,8 %,). Відмічено зростання забур’яненості посівів у більш пізньостиглих сортів сої порівняно з ранньостиглим як на ділянках з природною забур’яненістю, так і на варіантах, де застосовували заходи контролювання чисельності бур’янів. Найбільш ефективним агротехнічним заходом контролювання чисельності бур’янів виявилося підгортання рослин сої у фазі 1-го справжнього листка, що дозволяє на 66,3–69,3 % зменшити кількість бур’янів і на 58,2–62,8 % їх масу, порівняно з контрольними варіантами.